Спеціально для Крим.Реалії
У сталінські часи була складена пісня про радянських чекістів, що недовго, втім, проіснувала через згадки в ній одного з головних катів тієї епохи, у свою чергу репресованого «залізного наркома» Миколи Єжова. Пісня, як і годиться агіткам, оспівувала подвиги «сталінських соколів», послужливо пояснюючи ‒ ось саме тому «радянські чекісти бойові носять ордени». Але навіть у цьому поясненні відчувалася якась незручність. Навіть тоді було зрозуміло, що працівники служби ні в яких боях участі не беруть, якщо й ризикують життям ‒ то швидше чужим, а не своїм, і взагалі виконують катівські функції. А які чекісти ‒ герої?
Я згадав про стару пісеньку, коли стало відомо, що обидва Солсберійські «туристи» ‒ хоча цих людей підозрюють у виконанні обов'язків катів, а ніяк не спецагентів ‒ вшановані президентом Росії Володимиром Путіним званням героїв Росії. В усякому разі, так вважають дослідники, які розповіли нам, хто ховається за фальшивими личинами Петрова та Боширова ‒ і це дуже схоже на правду. Тому що прагнення працівників радянських, а потім і російських спецслужб отримувати за свої злочини бойові нагороди загальновідоме.
Між іншим, сама поява звання героя Радянського Союзу багато в чому пов'язана з цим самим прагненням. Адже навіть у СРСР бойові ордени мали конкретно прописаний статут, і якось незручно було нагородити таким орденом за участь у незрозумілій ‒ або, якщо бути точним ‒ зовсім зрозумілій спецоперації.
Якийсь час було присутнє щось на кшталт сорому ‒ і чекістів із партпрацівниками часто нагороджували «паралельною» зіркою героя соціалістичної праці. Але потім сором був остаточно втрачений
А у випадку з присвоєнням звання героя все зовсім інакше. Так в одному й тому ж списку опинилися люди, які здійснювали справжні подвиги на полях битв, чекісти, які за цими людьми шпигували або оголошували їх «ворогами народу», та пересічні партійні чиновники, які вішали собі на груди одну за одною золоті зірки на ювілеї.
Якийсь час було присутнє щось на кшталт сорому ‒ і чекістів із партпрацівниками часто нагороджували «паралельною» зіркою героя соціалістичної праці. Але потім сором був остаточно втрачений. І ця спадкоємність втрати сорому ‒ те, що зближує колишні радянські республіки з Радянським Союзом. Якщо ви просто прочитаєте список героїв Росії і героїв України, ви зрозумієте, про що я.
Якщо радянські керівники вважали головним досягненням своєї держави космічну програму та sputnik, то головне досягнення путінської Росії ‒ це novichok
І, звісно, вже в путінські часи перемогла любов до таємних указів, до героів, про яких ви не знайдете жодної згадки в офіційній документації ‒ тому що вони засекречені так, як за радянських часів були засекречені керівники космічної програми.
Звичайні отруйники, єдиною функцією яких є розбризкування отрути в чужих містах, за ступенем секретності та героїзму дорівнюються до Сергія Корольова. І це ‒ цілком логічно. Якщо радянські керівники вважали головним досягненням своєї держави космічну програму та sputnik, то головне досягнення путінської Росії ‒ це novichok.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції