Віталій Портников: Більше не стратегічний партнер

Спеціально для Крим.Реалії

Через п'ять років після нападу Росії на Україну та окупації Криму й частини Донбасу Європейський парламент визнав, що Росія більше не є стратегічним партнером Євросоюзу. Це, швидше, не новина, а констатація факту. Про яке стратегічне партнерство може йтися, коли Росія докладає всіх зусиль для того, щоб продемонструвати переваги права сили, фінансує рухи, що борються за розвал Євросоюзу, організовує диверсії в європейських містах? І це ‒ окрім дій, що підривають міжнародне право: фактична окупація Абхазії, Південної Осетії, Придністров'я, частини Донбасу, анексія Криму.

Те, що в європейській політиці можливий не тиск, а повага ‒ виглядає як справжня образа для Кремля

Думаю, важливо, втім, не тільки те, що Європейський парламент не вважає Росію стратегічним партнером ЄС. Важливим є те, що сама Росія, схоже, зовсім не вважає ‒ і ніколи не вважала ‒ Європейський союз своїм стратегічним партнером. Саме існування ЄС, клубу рівноправних партнерів, є справжнім ударом кремлівським уявленням про політику. Кремль не сприймає рівноправності. Для того, щоб у цьому переконатися, достатньо згадати не тільки про перипетії російсько-українських відносин, а й про те, як у Москві ставляться до такого свого «союзника», як лукашенківська Білорусь ‒ тиснуть і тиснуть. І те, що в європейській політиці можливий не тиск, а повага ‒ виглядає як справжня образа для Кремля.

Ну і, напевно, Москві куди зручніше було б мати справу навіть не з відносно згуртованим клубом європейських країн, а з «європейським концертом» опонентів і конкурентів, як це було до світових воєн. І, очевидно, Росія дуже хоче цим концертом диригувати: під'юджувати одних, обманювати інших, тиснути на третіх. Схоже, жодної іншої зовнішньої політики майже ніколи й не було ні у Російської імперії, ні у Радянського Союзу, ні у Російської Федерації.

Ось чому Росія не може бути стратегічним партнером Євросоюзу та цивілізованого світу в цілому ‒ поки не зміниться сама.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції