Віталій Портников: Інтереси НАТО для Ердогана важливіші за інтереси Путіна

Колаж

Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії

Зустріч президентів Фінляндії та Туреччини, прем'єр-міністра Швеції та генерального секретаря НАТО напередодні саміту організації у Мадриді завершилася сенсацією: Туреччина відмовилася від свого вето на приєднання Фінляндії та Швеції до НАТО.

Те, що президент Реджеп Тайїп Ердоган, який звинувачував північні країни у «підтримці тероризму», може змінити позицію, говорили практично з перших днів після заяв турецького президента. Але мало хто очікував, що ця зміна станеться так швидко, що вже на зустрічі в Мадриді вдасться розпочати процес приєднання. Фактично тепер, після Мадрида, має розпочатися процес схвалення цього вступу парламентами кожної країни НАТО. Після того, як президент Туреччини відкликав своє вето, цей процес, ймовірно, може не спричинити додаткових складнощів.

Насправді головний бенефіціар – це євроатлантична солідарність

Зараз, ймовірно, спостерігачі обговорюватимуть, хто виявився головним бенефіціаром турецької згоди – сам Ердоган чи його колеги з Фінляндії та Швеції. Але впевнений, що насправді головний бенефіціар – це євроатлантична солідарність. Якби президент Туреччини стояв на своєму, на саміті в Мадриді говорили б не про єдність, а про роз'єднаність НАТО перед обличчям нових загроз і на тлі війни Росії проти України. І тоді головним, хто виявився б у виграші, гадаю, був би президент Росії Володимир Путін. Але Путін програв.

Президент РФ Володимир Путін та президент Туреччини Реджеп Ердоган (зліва направо), 2016 рік

Не знаю, наскільки ця чергова політична поразка стала для російського президента сюрпризом. Думаю, будь-який грамотний аналітик міг би пояснити російському президентові, що його успіхи – це останнє, у чому зацікавлений президент Туреччини.

Певен, Ердоган чудово пам'ятає, що саме Путін порушив правила гри, коли окупував Крим

Ердоган може посміхатися Путіну, підтримувати з ним контакти і навіть приймати в Туреччині російського олігарха Романа Абрамовича, який використовує ситуацію для порятунку своїх та путінських мільярдів. Але, певен, Ердоган чудово пам'ятає, що саме Путін порушив правила гри, коли окупував Крим. І коли вирішив змінити баланс сил у Чорному морі, що ставить під сумнів уже саму безпеку Туреччини. Не кажучи вже про те, що в країні, де живуть мільйони нащадків вихідців із Криму, питання фактичного утиску окупантами кримських татар і заборони Меджлісу кримськотатарського народу – це питання навіть не зовнішньої, а внутрішньої політики.

Думаю, не менш болісною для турецького президента стала дестабілізація сусідньої Сирії, якою з видимим задоволенням займався його російський колега. Ми часто говоримо про міграційну кризу в Європі, пов'язану з напливом сирійських біженців, які залишали країну, розорену війною Асада і Путіна. Але основну кількість біженців із Сирії прийняла Туреччина. Навряд чи Ердоган вдячний за це Путіну. Так, мабуть, турецькому президенту імпонує політичний стиль російського правителя. Але стиль та інтереси – все ж таки різні речі.

Погодившись із вступом до НАТО Фінляндії, Ердоган, схоже, завдав Путіну відчутного удару

Погодившись із вступом до НАТО Фінляндії, Ердоган, схоже, завдав Путіну відчутного удару. Питання навіть не в тому, що таке розширення альянсу – проблема безпеки Росії. Питання в тому, що російська пропаганда – та й сам Путін – кричать про це безупинно. І ось тепер виявляється, що в НАТО планує вступити країна, яка має протяжний спільний кордон із Російською Федерацією – і Кремль практично нічого не може цьому протиставити. Навіть у найбільшого прихильника Путіна можуть виникнути сумніви. Чому ж на віртуальний вступ до НАТО України потрібно було відповідати війною, а на цілком реальний вступ до НАТО Фінляндії та Швеції лише заявами. Можливо, справа аж ніяк не в НАТО?

Так, мабуть, справа не в НАТО, справа в очевидному прагненні Путіна окупувати Україну та дестабілізувати Захід. Ну і чому це має влаштовувати Ердогана?

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net/. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.

На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».

Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.