Правки і Крим: перевірка лояльності та здібностей чиновників

Спеціально для Крим.Реалії

Цими днями в усій Росії та в анексованому Криму починається голосування за правки до Конституції Росії. Вперше в історії голосування триватиме стільки днів і з такою дивною організацією: щодо вже ухваленого законопроєкту, тобто постфактум, часто вже не на виборчих дільницях, а у дворах, з привезенням додому, з проведенням різних конкурсів і присудженням призів, з попередніми опитуваннями, складанням не передбачених законами списків, з тотальною агітацією та примусом різними прихованими способами.

Механізм «заточений» на явку

Кримчани, треба сказати, вже звикли до механізмів російських голосувань, проте вперше зустрічаються з настільки тотальним психологічним примусом і придушенням волі інформаційною машиною. І за характером самої підготовки ‒ ходіння по домівках і опитування ‒ очевидно, що головна мета організаторів цієї кампанії обмежується тим, щоб усіма способами залучити людей до голосування і змусити їх кинути бюлетень з якою-небудь галочкою. І цим мета досягнута. Адже саме голосування впливатиме вже не на зміст правок, а лише на факт набуття змінами чинності, а для цього потрібно одне ‒ щоб на голосування прийшли більше ніж половина виборців, хоча соціологи вже «задали планку» ‒ орієнтують комісії на цифру 65-71%.

Настільки ретельна підготовка забезпечення явки, багатоденне голосування, щоб у наступні дні можна було надолужити згаяне, механізми залучення виборців свідчать про те, що влада Росії не довіряє народу і боїться того, що без цих хитрощів люди або не прийдуть на голосування, або проголосують проти. Тому процес голосування так хитро обставляється багатьма запобіжниками.

Чим же насправді є це «доленосне» голосування?

Вирішення проблем особистої безкарності

Звичайно, ухвалення тексту нових правок до конституції не має жодного стосунку ні до волевиявлення народу, ні до демократії. Про те, що це не воля народу, а воля особисто самого президента Росії, свідчать, по-перше, його особиста ініціатива, по-друге, хвиля протестів (варто згадати протести в Омську, Санкт-Петербурзі, Новосибірську та інших містах) проти обнуління термінів правління Путіна, по-третє, заперечення Венеціанської комісії щодо багатьох пунктів поправок, по-четверте, протести муніципальних депутатів, наприклад, Псковської міської думи від партії «Яблоко», мітинги КПРФ та «Левого фронта», а також думки міжнародних аналітиків.

Громадянам Росії, як і жителям Криму, як би російські та кримські ЗМІ не намагалися закамуфлювати цю істину, зрозуміло, що дійсним змістом усіх правок є пункт про обнуління термінів Володимира Путіна і про те, що положення про два терміни, яке зберігається, на нього не поширюється. Всі інші правки ‒ це супровідне покращення, а також зміни, що обмежують вплив міжнародного права на довільні рішення російської влади: про непокору рішенням міждержавних органів, зокрема й судів, і про подальше зміцнення владної вертикалі. Демократія та народовладдя як були в Росії декоративними елементами, так ними і залишаються. Надіям народу на справедливіший лад поки не судилося збутися.

Насправді, це голосування для Володимира Путіна ‒ спосіб перевірити лояльність чиновницької машини та її здатність виконати будь-яку, найбільш непередбачувану та суперечливу вимогу. Поготів, це легко зробити, поки в його руках зосереджені всі силові підрозділи. І чиновники в Криму, як і в регіонах сусідньої Росії, розуміють це. Думаю, і Володимир Константинов, і Сергій Аксенов у жорстких російських лещатах розуміють, що це вже не українські реалії, свободи руху немає, і тим ревніше треба рухатися в загальній колоні. У чиновників є два шанси: або виявити хоч маленьку незгоду і стати білою вороною, яка буде викинута за межі вертикалі, або щосили демонструвати лояльність і бути нагородженими. Адже в таких умовах навіть саме збереження колишньої посади ‒ вже нагорода.

Вже наскільки, здавалося б, було усталеним і логічним положення про два терміни для російського президента, але й воно було притиснуте і спростоване практикою. Це демонстрація того, що для вертикалі влади нічого неможливого немає.

Чим зумовлені ці два терміни? У країнах, де президент розглядається як генератор прогресивних ідей і двигун для розвитку країни, двох термінів цілком достатньо, щоб він зміг реалізувати всі свої прогресивні напрацювання. Цілком очевидно, що людина за 10 років, ‒ а у Росії за 12 років! ‒ якщо у неї були ідеї, могла їх вільно реалізувати. На третій, тим більше четвертий термін у неї не залишається ресурсу, все, що вона могла зробити, вона вже зробила, чого не змогла ‒ того і не зможе. Тим більше, кожні 10 років світ змінюється, країна змінюється, народ змінюється, технології змінюються, у політикум приходить нове, молоде покоління з новими і прогресивними ідеями, і «що вироблені старі» просто зобов'язані дати йому дорогу. Тому збереження однієї людини більше ніж два терміни ‒ це явне гальмо в розвитку.

З цим у Росії, звичайно, суцільне невезіння. Мало того, що через правління більшовиків, сталінські репресії та будівництво комунізму республіки СРСР фактично втратили ХХ століття для розвитку, так тепер Росія продовжує втрачати настільки дорогоцінний час і надалі. Проте Володимир Путін дуже боїться втратити владу, і нові правки дають йому шанс залишатися на посаді ще 12 років. Навіть більше, у списку правок є положення про те, що експрезиденту і після відставки гарантується недоторканність. Він може бути визнаний довічним сенатором з тими ж гарантіями. Тобто ці правки та голосування ‒ просто спосіб вирішення нинішнім президентом Росії питання про свою безкарність на все життя. Все інше ‒ це супровідні додатки.

Вихід із зони міжнародного права

У Росії існує ніби два законодавства. Перше ‒ це конституція до нинішніх змін, а також ухвалені відповідно до неї закони. Це була досить струнка та узгоджена система, вибудувана відповідно до міжнародного права. Згодом, в останні приблизно 15 років, вона була зіпсована вкрапленнями волюнтаристських законів і законоположень. Це законодавство про оцінку екстремізму і тероризму, що визначаються зовсім не так, як їх розуміє міжнародне право, це законодавство про «приєднання» Криму, це зміни до Кримінального кодексу, що дають можливість вести політичні переслідування незгодних, ставлячи їм у провину «екстремізм», «тероризм» чи навіть «виправдання тероризму», «заклики до порушення територіальної цілісності», переслідувати релігійних діячів, опозицію, трактувати будь-які дискусії з політичних мотивів як «підготовку захоплення влади», «створення екстремістських організацій» та інше. І в цьому напрямку Росія вже далеко пішла ‒ звинувачені й перебувають у місцях позбавлення волі, зазнають тортур і примусу, фальсифікації справ сотні, якщо не тисячі, незаконно засуджених.

У теперішньому стані багато з цих справ уже пройшли через ЄСПЛ, багато хто чекає свого рішення, та й всі інші справи засуджених за несправедливими російськими законами рано чи пізно опиняться в міжнародних судах. Росії загрожує не тільки набуття іміджу поліцейської держави, а й виплата великих компенсацій.

Більше того, Росії загрожують рішення міжнародних судів не тільки у справі МН-17, але й з приводу анексії Криму, порушення міжнародного морського права, незаконного відчуження великої кількості майна в Криму, до речі, і вивезення з Донбасу обладнання 18 заводів і багатьох інших цінностей тощо. Саме тому Кремль постійно намагається знайти спосіб вийти з-під дії міжнародного права. Зараз голосується нова редакція ст. 79, де зазначено, що «рішення міждержавних органів, які ухвалені на підставі положень міжнародних договорів Росії і суперечать Конституції Росії, не підлягають виконанню». Таким чином, будь-яке рішення міжнародних судів, зокрема і щодо Криму, щодо будь-якого майна, щодо будь-яких порушень прав людини, може бути визнане таким, що суперечить конституції і не буде виконуватися. Таким чином, російська влада руками громадян розв'язує собі руки для правового свавілля як усередині країни, так і за кордоном. У таких умовах без обмеження міжнародним правом глава ядерної держави стає просто небезпечним для світу.

Звичайно, законодавче свавілля в Росії не буде визнане міжнародним правом, поготів, що участь у ньому Криму робить голосування нелегітимним. Як вже оголосили в МЗС України, ці правки не дадуть можливості Росії уникнути відповідальності за анексію Криму. Злочинці завжди знаходили те чи інше виправдання, Росія ‒ не виняток.

Немає сенсу закликати не голосувати або голосувати проти. Зрозуміло, що в Росії потрібний владі результат буде вичавлений за всяку ціну. Просто це голосування ще більше, ніж інші, є питанням честі та совісті для виборців. Кожен поводиться відповідно до велінь свого розуму й серця.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції