Віталій Портников: Крим і війна

Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії

Серед варіантів розвитку подій у війні, яку Володимир Путін розв'язав проти України в лютому, дедалі частіше говорять про можливий вихід українських військ на адміністративні кордони Криму і навіть про звільнення окупованого Кримського півострова від російських військ. Причому низка експертів стверджують, що Крим може бути звільнений вже 2023-го року.

Прогнози під час війни – річ невдячна. Проте очевидно, що саме політика Володимира Путіна призвела до того, що сама дискусія про силове звільнення Криму стала можлива.

Окупація та анексія Криму цілком може бути прирахована до одного з очевидних особистих успіхів російського президента – якщо взагалі можна говорити про удачі зла. Путіну вдалося домогтися створення у Києві керівництва, яке наполегливо працювало над демонтажем українських державних інституцій та силових структур.

Саме політика Володимира Путіна призвела до того, що сама дискусія про силове звільнення Криму стала можлива

Втеча представників цього керівництва до Росії у 2014 році практично паралізувала українську державну машину, унеможливила протидію окупації та анексії Криму. Але при цьому Путіну вдалося переконати Захід в уявній «сакральності» окупованого півострова для Росії. Незважаючи на очевидне порушення Росією міжнародного права, лідери західних країн, схоже, були готові змиритися з анексією Криму – аби тільки Путін не продовжив своїх зусиль щодо подальшої дестабілізації України.

Президент Росії Володимир Путін виступає на мітингу, присвяченому четвертій річниці анексії Криму Росією. Севастополь, 14 березня 2018 року

Коли в 2014 році почалося вторгнення на український материк, час був уже безповоротно втрачений – хоча й після цього більшість представників західних еліт (як і більшість самих українців) продовжували жити в абсолютному нерозумінні справжніх намірів Путіна.

Те, що Крим і Донбас – це лише етап, за яким буде спроба окупації решти країни мало хто хотів зрозуміти і визнати

Навіть на серйозних міжнародних конференціях доводилося чути, що Путіну потрібний виключно Крим, що Путін окупував Донбас для того, щоб відвернути увагу від Криму, що можна «обмінювати» відмову від Криму на відновлення територіальної цілісності України на сході країни. Те, що Крим і Донбас – це лише етап, за яким буде спроба окупації решти країни, схоже, мало хто хотів зрозуміти і визнати.

При цьому у Києві завжди говорили, що питання повернення Україною контролю над Кримом – це питання, яке треба розв'язувати політичним та дипломатичним шляхом. Що Україна не хоче нових воєнних конфліктів. Що сама Росія має визнати важливість відновлення своїх зобов'язань та повернення до норм міжнародного права. Навіть сама ідея проведення самітів «Кримської платформи», які викликали таке роздратування у Кремлі, була спрямована на створення інструменту дипломатичного та політичного тиску на агресора.

Учасники інаугураційного саміту «Кримської платформи». Київ, 23 серпня 2021 року

Війна змінила все. По-перше, вона переконала українське керівництво та суспільство, що не існує жодного іншого шляху, окрім вигнання військ агресора з окупованих територій. По-друге, вона, впевнений, знищила міф про те, що агресивні дії Путіна пов'язані із прагненням домогтися визнання російського статусу Криму, а не завоювання всієї України. По-третє, було знищено – самим Путіним – міф про «сакральність» та «винятковість» Криму після того, як до складу Росії було «приєднано» ще чотири українські регіони.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Лінія Шойгу

І коли я чую заяви про те, що звільнення Криму від загарбників призведе ледь не до всесвітньої катастрофи та Третьої світової війни, я починаю дивуватися. Чому визволення Херсонської області, яка з російської точки зору такий самий «суб'єкт федерації», як і Крим, – не катастрофа, а визволення Криму – катастрофа?

Звільнення Криму – це питання повернення до пріоритетів міжнародного права та історичної справедливості

Схоже, логічних відповідей на це питання немає. Звісно, політика Володимира Путіна часто не підкоряється законам логіки, я й не сперечаюся: у 2023 році може статися все, що завгодно, все, чого ми боїмося, і все, чого ми навіть не можемо або не хочемо собі зараз уявити. Але це, певен, пов'язане не з «сакральністю» Криму, а з особливостями політичної психології Володимира Путіна.

Однак ці особливості, гадаю, не мають затуманювати розуміння простої істини: звільнення Криму – це питання повернення до пріоритетів міжнародного права та історичної справедливості. А без дотримання принципів міжнародного права та історичної справедливості світ просто приречений на нескінченні війни.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.

На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».

Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.