Ті, що втратили батьківщину. Історії депортованих кримських татар (фотогалерея)
Композитор Фікрет Саледінов народився 1926 року в Бахчисарайському районі Криму. Він є автором понад 400 творів у різноманітних жанрах і для різних інструментів. Під час окупації Криму нацистами, майбутнього музиканта погнали на роботу до Австрії. Пожити в Криму після повернення з Австрії йому вже не вдалося. Разом із родиною його депортували в Узбекистан
Десять років – із 1946-го по 1955-ий – Фікрет працював на Самаркандському заводі «Червоний двигун» пакувальником, шліфувальником, заточувальником. 1957 року Фікрет потрапив у кримськотатарський ансамбль пісні й танцю «Хайтарма», відновлений за часів «хрущовської відлиги»
1980 року разом із сім'єю він переїжджає в Херсонську область. Понад два десятки років Саледінов працював викладачем у дитячих музичних школах Красногвардійська, Новоолексіївки, Генічеська, Комарово. Більше про історію композитора – в матеріалі Гульнари Бекіровою.
Сабріє Ереджепова народилася 12 липня 1912 року в Бахчисараї. До приходу нацистів до Криму Сабріє успішно займалася музикою: працювала в Кримському радіокомітеті, співала на Всесоюзних фестивалях і конкурсах
1943 року, коли півострів був окупований нацистами, трупа Кримськотатарського театру була вигнана в Румунію. Повернутися на батьківщину артистам не вдалося. У травні 1944-го кримськотатарський народ був депортований. Сабріє опинилася в Таджикистані.
На фото – Сабріє в ув'язненні. Вона була засуджена до семи років таборів за те, що перебувала на окупованій ворогом території
У березні 1956 року справу стосовно співачки припинили через відсутність складу злочину. 1957 року Сабріє стала солісткою ансмбля «Хайтарма» і продовжувала записувати пісні кримськотатарською. Сабріє Ереджепова померла 1977 року в Ташкенті, так і не повернувшись до Криму. Більше про історію життя Сабріє – на сайті
На момент депортації Зумріє Мухтаровій було всього чотири роки. В її родині було 7 дітей. Вона мало що пам'ятає про шляхи на чужину – тільки страх голоду під час 18-денної дороги. На фото – Зумріє в 2014 році
Сім'я Зумріє-ханум потрапила в Маргилан, місто в Ферганській області Узбекистану. Родині довелося жити в бараках, де в кімнаті тулилося по 6-7 сімей. На чужині місцеві жителі зустрічали кримських татар вилами і кирками.
«Їм розповіли, що їдуть погані люди, які зрадили свою Батьківщину», – пояснює Зумріє-ханум
На фото – сестри й мати Зумріє. Через малярію й тиф у її родині не стало двох дітей. До Криму Зумріє повернулася разом із чоловіком тільки 1995 року в надії на те, що на своїй батьківщині життя буде краще. Спогади Зумріє читайте на нашому сайті
На фото – Зеліха Пашаєва з дітьми 1939 року. Її мати розстріляли німці 1942 року за зв'язок із партизанами, а чоловік загинув на війні 1943 року. Незабаром після смерті чоловіка Зеліху разом із батьком і дітьми депортували до Узбекистану. Їх поселили в брудну землянку без вікон, і погнали на роботу на будівництво. Люди стали вмирати від нестерпної спеки, голоду і брудної води
Через нестерпні умови й важку працю Зеліха захворіла, дітей забрали в дитбудинок. Поступово вона почала одужувати, проте діти й батько не витримали важких умов. У перші роки вигнання Зеліха втратила батька і п'ятьох дітей, залишившись одна. На фото: Зеліха Пашаєва у 2008 році. Про історію Зеліхи й «спецпереселенців» – у матеріалі Гульнари Бекірової
Мустафа Кадиров родом із Судака. На світ з'явився у травні 1932 року, був четвертим із семи дітей у сім'ї. «Найчорніший» день в історії корінного народу застав велику сім'ю в одному з сіл Радянського району.
«Ми з братиками-сестричками, батьком і мамою опинилися на кладовищі, куди нас звезли з усіх будинків. Я відразу помітив, що тільки кримських татар привозили в той день», – каже Мустафа. (Фото 2016 року)
Життя в депортації було нелегким – малолітні діти разом із немічними старими і жінками валили ліс, працювали на лісопильних. Спочатку за тарілку супу і окраєць хліба, потім почали платити. Але якщо іншим платили 100 рублів, то кримським татарам – 30.
На фото Мустафа Кадиров під час депортації на Уралі
Кримські татари на Уралі ділили тісні бараки з представниками інших депортованих народів. «Представники радянської влади проводили збори, на яких оголосили, що з Криму їдуть кримські татари, мовляв вони людожери і канібали. А тому, будьте з ними акуратними. Ось так ось Сталін і вся радянська влада віддячила моєму народові за те, що життя свої віддавали на війні», – згадує Мустафа