Для керченських дачників і городників нинішнє літо не дуже вдалося. Екстремальна травнева спека, з одного боку, прискорила дозрівання фруктів, які достигли приблизно на місяць раніше за звичний термін, а з іншого, придушила зростання овочів, перш за все помідорів. Літо вибилося зі звичного температурного режиму, тому червень слідом за травнем був виснажливо спекотним, а кінець липня та початок серпня відверто дихали осінню. Та й власне осінь рано налетіла несподівано низькими нічними температурами, тому не встиг у неопалюваних теплицях визріти другий урожай огірків, а на відкритих ділянках ‒ баклажани та перець. Але найбільша невдача спіткала городників і дачників із помідорами. Витрати на купівлю розсади, полив і підгодовування їм не вдалося «відбити» навіть вкрай високими для цього овоча цінами. Людмила Іванівна, якій помідори завжди вдавалися, скаржиться, що тільки на одній ділянці біля приватного будинку у неї загинули 198 кущів сортових помідорів. А Валентина Андріївна, яка живе з ранньої весни до пізньої осені на дачі, журиться: знай вона, що з помідорами вийде така петрушка, засадила б ділянку картоплею, яка вродила в нашому сухому та глинистому ґрунті цього року на рідкість рясно через весняні дощі.
Домашні, так називають у Керчі будь-які вирощені у приватних домоволодіннях і на дачах овочі-фрукти, продавалися не нижче ніж сто рублів за кілограм, а зустрічалися й за сто двадцять-сто п'ятдесят. Кусюча ціна томатів, менше з тим, не охолодила запал місцевих господинь до консервації, оскільки вони звично покладалися на оптовий ринок. Однак і там ціна помідорів була не набагато нижчою: від шістдесяти за невеликий невизначеного кольору до вісімдесяти за рожеві з явним тепличним відтінком. Знайома батьків, яка живе поблизу від оптового ринку, майже щодня інформувала їх про ціни на помідори. Постійні продавці, яким вона дошкуляла скаргами на високі ціни, виправдовувалися тим, що нині видався неврожайний рік на помідори, так що і їм підвозять товар за скажені гроші.
І ось, нарешті, удача: ціни буквально на очах поповзли униз. У вихідний ми усім сімейством завантажилися в автомобіль і поїхали на оптовий. Народу ‒ машину поставити ніде, усі тягнуть об'ємні сумки, картонні коробки, мішки, відра та ящики з помідорами. Виявилося, нас обдарувала помідорами Астрахань. Не кавунами, а саме помідорами. Величезна фура стоїть біля одного з прилавків, і молодики кавказької зовнішності тільки встигають виставляти з неї ящики з помідорами. Кілограм ‒ двадцять п'ять рублів, за мірками цього року майже задарма. Стоячи в черзі, батьки обговорювали, як і в чому тягати помідори у машину, скільки брати на томатний сік і чи варто вже купувати їх на консервацію салатів. І тут батькові спадає майже фантастична думка: а чи не спробувати йому на смак це волзьке диво. «Спробуй, дорогий!» ‒ каже йому господар фури. І він пробує. «Гидота яка», ‒ плюючи та підходячи до нас, каже батько й буквально витягає нас із матір'ю з черги. Йдучи до машини, він як і раніше продовжує плюватися, пояснюючи, що мерзенний смак заповнив його організм до печінки.
Однак покупців у цього прилавка менше не стає, тому що більшість захоплюється ціною настільки, що смак їх вже не цікавить. «Приїжджим» взагалі все одно: що кримські, що кубанські, що чорти звідки привезені овочі та фрукти ‒ вони хапають як не в себе. А ось місцеві, перш ніж прицінитися, запитують, звідки товар. Оптовики везуть сільгосппродукцію переважно з Нижньогірського, Кіровського та Джанкойського районів. Конкуренцію їм за цінами складають кубанці, у яких цибуля, морква, картопля, слива й навіть груші, які не вродили нині в Криму, коштують на десять-двадцять рублів дешевше за кілограм. З найближчого до Керчі ‒ Ленінського району ‒ продукції значно менше, ніж раніше. Цього року, журяться місцеві, не було кавунів з Останіного, які завжди розкуповувалися на ура, другий рік на оптовому ринку не торгують корейці, які традиційно вирощували в Ленінському районі помідори, цибулю, кукурудзу та кавуни місцевого сорту «вогник». З чуток, їх витіснили китайці, які приїхали на півострів після окупації. Врожай помідорів у Ленінському районі дуже постраждав від граду й втримався тільки в теплицях. Ленура з Сіроджиддіном орендують землю у Калинівці, але цього року ґрунтових помідорів у них немає. «Все тепличне, ‒ не приховує Ленура, ‒ навіть перець. З боків відкрито, а верх накритий все літо, інакше б зовсім без врожаю залишилися, а ми тільки цим і живемо».
До погодних бід місцевих аграріїв додалося нашестя небачених раніше зелених клопів, які буквально за пару хвилин залишають від помідора самі шкурки. Якась напасть здолала болгарський перець, покрився білими плямами, а вітер, який подув з боку Армянська, добив ґрунтові огірки. Надія все літо торгувала домашніми огірками й нарікала на небачено рясний урожай, який вона продавала вдвічі дешевше за інших господинь, якось очам своїм не повірила, коли вийшла вранці на город біля будинку: пожовкло все огіркове плетиво. «Лише напередодні син в інтернеті прочитав, що в Армянську почалася торішня епопея, так, мабуть, вітер звідти на Керч пішов і за одну ніч все на городі пожовкло, як отрути якої сипонули», ‒ говорить вона.
Оптовий ринок Керчі, який славився невисокими цінами та осіннім достатком херсонських аграріїв, ось вже шостий рік втрачає свій колишній вигляд. Деякі торгові ряди, де до 2014 року не вистачало місць усім продавцям, порожні, а на інших влаштувалися чорняві та чорноокі люди з дешевими промтоварами на кшталт халатів і капців. За воротами ринку величезні гори кавунів і скромні ‒ динь, які нині в Криму несолодкі через нестачу сонця та низькі нічні температури. Молоді хлопці родом з Башкирії, які торгували в липні астраханськими кавунами, другого разу в Керч не приїхали: дуже їм не сподобалося місто, якесь тухле, брудне й нудне. Місцевому винограду клімат нинішнього літа теж не підійшов, у ньому мало солоду, тому багато хто вже зняв зрілі грона й забрав на переробку на сік і вино. Не вродили в Керчі й знамениті кримські груші бере. Звідкись привезені й трохи подібні до справжніх продають на Центральному міському ринку майже по двісті рублів за кілограм. Після 2014-го припинили осаджувати оптовий і місцеві ринки міста приїжджі з російського материка. Спочатку вони накинулися на нові ринки збуту своєї продукції, але, по-перше, мешканці Керчі виявилися рідкісними харчовими націоналістами, а по-друге, не той рівень прибутків у місцевого населення, щоб тягнутися за їхніми копійками у багатокілометрову далечінь з капустою або картоплею. Не знаю, чи знайшли херсонські аграрії інших, окрім кримчан, настільки ж відданих покупців, але коли їдеш восени Херсонською областю та бачиш достаток придорожніх ринків, стає боляче за втрачений смак і відірваність від усього, щоб було таким своїм і зрозумілим.
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції