Крим.Реалії продовжують цикл нотаток про будні війни. Цього разу наш герой – кримський татарин у лавах ЗСУ – має позивний Хан, їздить на «ханмобілі», може спати під час обстрілів і сподівається одного разу змінити автомат на фотоапарат (ім'я та прізвище кримчанина редакція не публікує з міркувань безпеки – КР).
Як я став Ханом
Позивний у мене Хан. Вийшло це так. Мені якось наші хлопці, також кримські татари, дали прізвисько Дід. Чому таке? Я сивий, у мене є онуки – ось і дали. Опинившись тут, я вирішив не винаходити велосипеда і взяти собі це прізвисько як позивний.
Один із хлопців каже мені: «А давай, ми змінимо тобі позивний. Ти ж кримський, назвемо тебе Ханом, будеш такий собі кримський хан». Так я став Ханом
Все було нормально, доки не виявилося, що у сусідньому взводі теж є Дід. І він іноді деякі речі «порол»: то вай-фай зламає, то ще щось набідокурить. Плюс на навчаннях хтось кличе: «Діду!», а повертаємось ми обоє. І ось один із хлопців і каже мені: «А давай, ми змінимо тобі позивний. Ти ж кримський, назвемо тебе Ханом, будеш такий собі кримський хан». Чому ні? Так я став Ханом.
Пацани як почули – так одразу гримнули: «Ха-ха-ха». «Не смійтеся, – кажу, – я не сам собі це вибрав».
Мою машину, до речі, називають «ханмобілем».
Коли ми збиралися висуватися в цей бік, начпрод (начальник продовольчої служби – КР) каже: «Пацани, ось вода, ось тушонка, гребіть, що хочете – вам знадобиться». Слава Аллаху, у мене свій бус, я затарився водою, їжею, хлібом, горючкою.
Весь батальйон знає, що у «ханмобілі» є все: від їжі до води
Приїхали сюди. А тут, хто хоче поїсти, питає: «Хан, у тебе в «ханмобілі» є що пожерти?» Я витягую, ділюся. Весь батальйон знає, що у «ханмобілі» є все: від їжі до води. Проблем із цим у Хана немає. Я постійно поповнюю свої запаси. Начпрод уже знає: якщо я беру щось у машину, то з багатьма ділюся.
До речі, солодке тут не дуже йде. Досить швидко йде тушонка, класно йдуть ковбасні фарші. А ось равіолі в банках не зайшли – їмо їх, коли немає нічого іншого.
Автомобіль українських військових сил, ілюстраційне фото
Поруч зі смертю
Ми перебуваємо у самому епіцентрі обстрілів. Втрачали людей. Спочатку прилітали міномети, гради. Потім ми зрозуміли, що то за щастя. А що це за нещастя? Прилетіли дві авіаракети, потрапили до двох об'єктів, загинули люди.
Хтось на війні стає дуже релігійним. А як я був грішником, так і залишаюся ним.
У мене чомусь не було страху. Кажу без будь-якого хвальби, і це можуть підтвердити люди, що стояли поруч зі мною
Коли ти стоїш поруч із смертю, тебе може зламати. На моїх очах людина, яка в пункті навчання рвалася у бій, зараз боїться власної тіні. Інший, коли ми виїхали з-під обстрілу, почав плакати і плакав протягом двох тижнів.
У мене чомусь не було страху. Кажу без будь-якого хвальби, і це можуть підтвердити люди, що стояли поруч зі мною.
Військовослужбовець ЗСУ в окопі на бойових позиціях, ілюстраційне фото
Окоп – це лотерея. Може так прилетіти, що там ти залишишся
Ось був випадок. Спимо ми у квартирі в одній кімнаті: я, один хлопчина та командир відділення. Почався обстріл. Я відсуваю фіранку. Тут поряд прилетіла міна. Я кажу: «Ось, близько впало». І в цей момент хлопчина, що спить, видає гучне хропіння. Я давай сміятися. А командир відділення каже: «Хан, ну дайте, будь ласка, поспати». Мене ще більше порвало.
Окоп – це лотерея. Може так прилетіти, що там ти залишишся. Хоча, звісно, він може і врятувати життя, якщо прилетить поруч, але ти не опинишся в зоні ураження уламками.
Копати окоп мені поки що не довелося. Там, де ми були, нам сказали: «Пацани, навіть не думайте копати окоп, тому що зміна ландшафту одразу призведе до того, що сюди прилетить». Вони теж посилають безпілотники. Де ж тоді ховатися? Де знайдеш, там і ховаєшся.
Сон солдата
Нас тут четверо кримських татар, ми тримаємося купи, і буває так, що спимо в машині, в моєму бусі. Один лишається чергувати, охороняє наш сон. Кожен спить з калашем в обіймах, звичайно. У разі чого – накидаєш бронік, надягаєш каску і побіг.
Буває не висипаєшся зовсім, особливо якщо ти в нарядах. На передовій взагалі сон уривками
Мені підігнали англійські плити на плитоноску, вони легкі, від них не болить спина. Плюс я собі замовив розвантаження, РПС – це ремінно-плечова система. Багато хто носить магазини на грудях, у розвантажувальних жилетах. Як на мене, це дуже незручно. Якщо ти ведеш стрілянину лежачи, то потрібно витратити час і повернутись набік, щоб витягнути з пуза магазин і поміняти його. А РПС довели свою ефективність. Просунув руку, витягнув магазин з пояса, поміняв.
Буває не висипаєшся зовсім, особливо якщо ти в нарядах. А на передовій взагалі сон уривками. Сьогодні, до речі, був приліт поруч, гепнуло сильно, але я не прокинувся.
У мене як: я лягаю спати, доторкнувся головою до подушки, клац – і я вимкнений. При цьому хропу дуже сильно.
Протитанкові гранатомети, стволи кулеметів та патрони на позиціях українських військових, ілюстраційне фото
Фотоапарат замість автомата
Хочеш не хочеш, а автомат – це продовження тебе. Ти його пестиш, плекаєш, постійно чистиш, тому що чудово розумієш, що від його безвідмовної роботи залежить твоє життя і життя оточуючих. Ти ж мусиш прикривати ще своїх людей. Ти стріляєш, кричиш: «Порожній!». Сусідній кричить: «Я крою!» І поки він тебе прикриває, ти міняєш магазин.
Хочеш не хочеш, а автомат – це продовження тебе. Ти його пестиш, плекаєш, постійно чистиш
Чи можу я уявити, що настане мирний час, і мені доведеться розлучитися з моїм автоматом? Так, спокійно. Я мирна людина, я маю куди прагнути – адже маю фотоапарат. Я спокійно зміню автомат на фотоапарат і, може, зніматиму весілля або влаштуюсь фотокором в якесь ЗМІ.
Ось у нас є хлопець. Ми сьогодні готували димламу, а він усе це знімає: «Наші майстри готують димламу». Йому це приносить задоволення. А я тут ще не зробив жодного кадру, хоч фотоапарат у мене постійно з собою. Були під обстрілами, здавалося, можна було зробити добрий контент, як прилітають гради. Але не хочеться це знімати. Хоча колись я був на навчаннях Нацгвардії й упіймав крутий кадр: момент пострілу танка, вогонь вилітав із гармати.
Може, в моїй свідомості щось зміниться, і я захочу щось зняти. Але поки що бачу лише бруд і біль, а це я б знімати не хотів.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.