Спеціально для Крим.Реалії
Десять років зайняло у Мамая сходження з Криму до вершини влади, і десять років зайняв спуск вниз – до останнього пристанища в Криму.
У 1370-1371 pp. Мамай перебував на вершині влади. Він контролював майже всю західну половину Золотої орди, включаючи Північний Кавказ і Волзьку Булгарію. У столичному Новому Сараї карбувалися монети дружини Мамая – Тулунбек, а також його маріонеткового хана Мухаммеда. Беклярібек вступив у дипломатичні відносини з Єгиптом і вирішував долю великокнязівської влади у Північно-Східній Русі.
Але вже незабаром почався його шлях вниз.
У 1372 році Новий Сарай був зайнятий ханом Урусом, а за два роки Мамай зазнав поразки від еміра Хаджі-Тархана (Астрахані) на ім'я Хаджі-Черкес. Беклярібек зберіг за собою всі землі між Кримом та Сараєм, але від боротьби за Поволжя йому довелося відмовитися.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Піднесення Мамая та створення генуезької мініімперії у КримуОдночасно виникли проблеми й у відносинах із Північно-Східною Руссю, яка раніше з 1363 року фактично перебувала під контролем Мамаєвої орди. У 1363 році Мамай дарував великокняжий ярлик малолітньому московському князю Дмитру, майбутньому Донському, а заодно і зменшив данину, яку збирав з князівства. У 1370-1371 pp. Мамай передав ярлик Михайлу Тверському, а потім повернув Дмитру. Але 1374 року Москва відмовилася визнавати верховенство беклярібека і припинила виплату данини.
Невдачі на сході та півночі підштовхнули Мамая до пошуку союзників на півдні. У жовтні 1374 року беклярібек з урочистим візитом відвідав Каффу, а за кілька місяців генуезці відправили в його орду багаті подарунки. Син Мамая та вікарій Каффи влаштовували банкети на честь один одного. Мабуть, у цей момент між Каффою та Мамаєм і був укладений союз і, можливо, генуезці допомогли звести стіни навколо Солхату.
Обстановка на півночі ставала дедалі тривожнішою. Номінальним сюзереном Північно-Східної Русі з 1376 року вважався сарайський хан Каганбек. За його наказом московський і нижегородський князі на початку 1377 року захопили місто Булгар, вигнавши звідти мамаєва хана Мухаммеда і захопивши там колосальну здобич – 5 тисяч рублів сріблом (стільки становила п'ятирічна данина з Московії).
Це був настільки значний провал, що наступного року в Мамаєвій орді взагалі не карбували грошей – не вистачало срібла. І беклярібек не міг вибачити своєму ставленику цієї поразки, тому вбив його і замінив ще більш безправною маріонеткою – ханом Тюляком. Сталося це або вже 1377 року, або наступного.
До 1377 року належить одна приписка на полях вірменського рукопису із Солхата – що зроблена вона «у світодержавність Мамая – пана панів».
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Початок Чорної смерті в КримуМамай вирішив покарати колишніх васалів, тим більше, що обставини йому сприяли. Захоплена у Булгарі контрибуція належала Новому Сараю, але була присвоєна Москвою. За це Каганбек у тому ж 1377 році вирішив відправити на Північно-Східну Русь каральну експедицію. Тамтешні князі виступили об'єднаними силами, але оскільки вороги запізнювалися, московське військо повернулося додому. Нижегородці залишилися одні та від неробства вдалися до «втіх». Скориставшись ситуацією, воєначальники Мамая 2 серпня напали на супротивників на річці із символічною назвою П'яна і розбили тих ущент. Потім були спалені Нижній Новгород і Рязань.
Намірившись повторити викладений урок, влітку наступного, 1378 року Мамай відправив у похід мурзу Бегіча з великим військом. Але 11 серпня на річці Вожі той потрапив в оточення і загинув, а його загони – вщент розгромлені. Ця невдача підірвала авторитет беклярібека, але найголовніше – не дозволила повернути під свій контроль данину, збирану Москвою.
Паралельно Мамай спробував впливати на Північно-Східну Русь за допомогою церкви. На початку 1378 року помер московський митрополит Алексій, і на його місце претендували одразу три кандидати. Мамай вирішив підтримати одного з них – Михайла (Мітяя) – і від імені хана Тюляка наступного року видав тому ярлик. Мітяй через Мамаєву орду дістався Криму, відплив з Каффи до Константинополя, але митрополитом так і не став – до посвяти він був чи то задушений, чи то отруєний суперниками.
Також провалилася спроба передати великокнязівський ярлик Михайлу Тверському. Колишній московський боярин і син останнього московського тисяцького Іван Вельямінов, посланник Мамая, був схоплений дорогою і страчений 30 серпня 1379 року – це була перша публічна страта в історії Москви і перша страта представника старої аристократії.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Сторінки кримської історії. Поява генуезців у КримуЗрештою, Мамай написав листа князю Дмитру з вимогою виплатити данину, але не «полегшену» за договором 1363 року, а «повну» – часів Джанібека. Очевидно, це послання залишилося без відповіді.
І у Мамая не залишилося варіантів, окрім повномасштабного вторгнення в Московію.
Куликовська битва – одна з найбільш міфологізованих в історії Росії. Тут ми не розглядатимемо цю проблему в деталях, відзначимо лише дві важливі речі. По-перше, це не була найбільша битва регіону чи епохи – ані Мамай, ані Дмитро не зібрали всіх наявних сил, тож з обох боків билися максимум по 10-15 тисяч осіб (і ще стільки ж становив обоз). На той момент Мамай контролював менше половини власної держави, та й обіцяні сили союзників – литовського князя Ягайла та рязанського князя Олега – не прийшли. Абсолютно неправдоподібною є і участь у битві нібито численної найманої генуезької піхоти.
По-друге, ця битва не вирішувала долю Росії та ніяк не стосувалася залежності Москви від Орди, про що ще буде сказано.
Хай там як, 8 вересня 1380 року Мамай не просто зазнав поразки, яких у нього траплялося чимало і раніше. Він був ущент розбитий, а маріонетковий хан Тюляк загинув у бою. Якою б прозорою не була ця ширма, без неї правити ордою було неможливо. Свого часу Ногай ризикнув оголосити себе ханом – і це стало початком його кінця, хоч він і був із роду Чингізхана. Мамай, не будучи Чингізидом взагалі, зі втратою хана в бою втратив і залишки легітимності.
Восени 1380 року в Мамая ще був шанс утриматися при владі, спираючись на свої сили в Причорномор'я та союз із генуезцями та литовцями. Не всі його війська встигли на Куликове поле, але вони залишилися цілі й у безпеці. Дмитро Донський здобув перемогу, але втрати були настільки великі, а небезпека від литовців настільки близькою, що він був змушений повернутися до Москви. Мамаю потрібен був лише час, щоб підшукати собі відповідного хана, але ось часу в нього і не залишилося.
Настало доба законного хана Токтамиша.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Виникнення Кримського улусуТоктамиш був молодим і, правду кажучи, невдалим претендентом на престол, але сприяв йому один з найбільших полководців і найжорстокіших правителів в історії – Тимур, він же Тамерлан. Війська Тимура тричі у 1377-1379 рр. водили Токтамиша на трон східної частини Золотої орди, і з третього разу досягли успіху.
Спочатку успіхи Токтамиша не турбували Мамая, тому що в Новому Сараї був ханом удачливий воєначальник Араб-Шах. Але коли в Поволжя взимку 1379/1380 вторглися війська Токтамиша, Араб-Шах вирішив відмовитися від престолу без боротьби, виторгувавши собі улус у нового правителя. В результаті, поки Мамай готувався до походу на Москву, Токтамиш навесні 1380 року безперешкодно зайняв всю східну половину його країни аж до Азова.
Потім Токтамиш розсудливо дочекався Куликовської битви, результат якої визначив долю Мамаєвої орди. У жовтні чи листопаді 1380 року сили хана стали на берегах чи то знаменитої річки Калки, чи то Коломака (притоку Ворскли), тоді як назустріч їм рухалися війська беклярібека. Так, Токтамиш був чужинцем, а Мамай правив тут уже два десятиліття, але перший був справжнім Чингізидом, а другий – лише беклярібеком із простолюду, хоч і ханським зятем.
Ще навесні того ж року Токтамиш почав розсилати ярлики своїм новим підданим, серед яких був намісник Кирк-Єра Хаджі-Бек. Найімовірніше, що й інші кримські беї отримали аналогічні документи. Кінець був дещо передбачуваним – у другій битві на Калці Мамай зазнав поразки і втік (російські джерела додають, що його прихильники перейшли на бік законного хана). Мамай із кількома вірними людьми сховався у Криму.
За найпоширенішою в літературі, але від цього не більш правдивою версією, Мамай шукав притулку в Каффі, але генуезці вбили його там. Версія ця породжена російськими літописцями (наприклад, Четвертої Новгородської, Воскресенської, Авраамки) у їхньому прагненні сильніше очорнити віроломних споконвічних ворогів – генуезців. Але Рогозький літописець та Симеонівський літопис називають убивцями Мамая Токтамиша.
Далі – в Основній редакції, у Розлогій редакції та в Забєлінському списку «Сказання про Мамаєве побоїще» антигерой у Каффі приховував своє ім'я, а його впізнав якийсь купець, у «Літописній повісті про побоїще на Дону» та Літописній редакції «Сказання» Мамай увійшов у місто відкрито, а у «Задонщині» генуезці взагалі відмовили йому у вході.
На мою думку, найімовірнішим був такий розвиток подій: Мамай відкрито з'явився біля стін Каффи, але генуезці не ризикнули через нього сваритися з Токтамишем і не впустили до міста. Тоді Мамай виїхав у Солхат, але дорогою був наздогнаний людьми Токтамиша і вбитий. Є підстави вважати, що курган Кемаль-Ата у Старого Криму – справжнє місце поховання беклярібека. Переможцю дістався і обоз переможеного, і його гарем, а з вдовою Мамая Тулунбек Токтамиш навіть одружився.
Смерть Мамая ознаменувала собою закінчення Великої зам'ятні в орді. Щоправда, воєн у Криму після цього не стало менше.
Але то вже інша історія.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Сельджуцьке вторгнення в Крим
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.