Чи можливий «єдиний радянський народ-2»?

Спеціально для Крим.Реалії

У Росії відзначили День народної єдності, свято, спущене владою для заміни річниць більшовицького перевороту 1917 року, які дискредитували себе. Російська влада Криму організувала святкування його й на півострові. Крим.Реалії докладно розповідали про це тут, тут і тут.

Настала черга осмислити сутність свята, яке російський народ так і не прийняв до кінця, чому є багато доказів. Наприклад, в ефірі радіо Крим.Реалії російський політик Ігор Чубайс сказав, що «Сенс цього свята до кінця не пояснений, люди погано розуміють, що відбувається, що саме відзначають 4 листопада. Справжній його зміст у тому, що Русь врятувалася, зцілилася, звільнилася від невірних, вигнаних з Кремля. У Росії до більшовиків цей день 250 років відзначали як велике свято, однак Володимир Ленін перекреслив усе це. У Суздалі розташований мавзолей Дмитра Пожарського, який очолив народне ополчення, але цю будівлю повністю знищили. Після розпаду Радянського Союзу, з 2004 року влада запропонувала знову відзначати це свято. Чому саме тоді? Версії є різні, але мені здається, що президент Володимир Путін дуже боявся потрясінь на тлі першого Майдану в Україні. Однак одночасно зі святкуванням Дня народної єдності влада ставила пам'ятники Івану Грозному ‒ хоча саме він і породив те сум'яття, яке привело чужинців у Кремль!»

Пронесли єдність крізь століття? Чи так це?

Цьому факту є і підтвердження з Криму. Свідчить про це різне сприймання свята владою та громадськістю. В один і той же час депутати російського парламенту, його керівники прославляють свято словами, аж ніяк не пов'язаними з реальністю, як, наприклад, Володимир Константинов: «Російська державність має більш ніж тисячолітню історію... (? ‒ авт.) Ми пронесли нашу єдність через століття. Зберегти її ‒ означає зберегти наші культуру, ідентичність, цивілізацію. Зберегти Росію». Водночас впливова газета в редакційній статті з підписом «Ваша «Кымская правда» пише: «А тепер, певно, щось змінилося в нас, ми поступово стали втрачати ту єдність, яка завжди допомагала перемагати. Замикаємось у своїх шкаралупах, квартирах, зоні власного комфорту, не хочемо, боїмося, соромимося озирнутися на тих, хто поруч, навколо, не хочемо подумати і про них теж, хоч трохи виявити турботу та розуміння, просте людське співчуття. Нам легше тривожитися і піклуватися тільки про себе коханих, легше не думати навіть не про Батьківщину, як вчили колись, просто про рідних, оточення ‒ ми ставимо себе в центр, зводимо в культ свої бажання та амбіції, навіть не прислухаючись до прохань інших...»

Якщо в один і той же час два суб'єкти настільки розходяться у думках, що одні вважають вигадану ними єдність своєю безумовною заслугою, а інші прямо пишуть, що вона втрачена, то за цим, мабуть, ховається складний конфлікт світоглядів та інтересів.

У російській політиці питання єдності перетворене на своєрідний фетиш. Не звертаючи уваги на протести, акції незгодних, громадську думку, розбіжності в інтересах центру та околиць, суперечності між республіками, відцентрові тенденції в міжнаціональних відносинах та інші докази відсутності єдності, записні пропагандисти сурмлять про єдність всіх з усіма.

Цю лінію продовжує і Крим. Політики підхопили цей міф і завзято демонструють центру, що «ми знаємо ціну єдності» і навіть «готові її захищати». Наприклад, Володимир Константинов, на засіданні президії російського парламенту Криму говорив: «Ми маємо пам'ятати, ворог не дрімає. Він нишпорить уздовж наших кордонів, вишукує слабкі ланки в наших лавах, підгодовує всякого роду поганців, готових конвертувати любов до Батьківщини та громадянський обов'язок у кошики печива...»

Його промова ‒ це ще одна присяга у вірності, адже зрадники, які перейшли на службу супротивнику, мають клястися подвійно. З іншого боку, це благання про те, щоб центр у разі якихось труднощів не кинув напризволяще не стільки Крим, скільки його чиновників. Спікер все російське звеличує, а до всього світового, міжнародного та закордонного ставиться з неприхованим презирством. Він говорить: «Сьогодні весь світ спостерігає за перебігом президентських виборів у Сполучених Штатах Америки. Але в Росії традиція вшанування Дня народної єдності була закладена в ті часи, коли ніяких Штатів з їх виборами та президентами ще й близько не було. І це теж важливо пам'ятати».

А чому б не пам'ятати про те, що створений у 1922 році й нібито згуртований тією ж єдністю, Радянський Союз проіснував всього 69 років, і єдність його не врятувала? США, яких колись «і в помині не було», утворені в 1774 році (дата проведення Першого континентального конгресу, який відбувся через рік після «Бостонського чаювання» і за два роки до ухвалення Декларації Незалежності ‒ КР), і досі вже 246 років живі, і розвалюватися не тільки не збираються, але й живуть «з їх виборами та президентами» дружніше за багатьох у світі.

Також не зайве було б порівняти російські вибори, на яких заздалегідь відомі переможці, з американськими, на яких навіть сьогодні остаточно не відомо, хто виграв. І навіть сам Володимир Константинов, затамувавши подих, стежить сьогодні за виборами за океаном, тому, що від їх результату залежить і його доля. Чи думав спікер, яка ж ціна в такій ситуації російської «єдності»? Чи усвідомлює спікер, що реальна американська єдність, ніким не прославляється та тримається зокрема на чесних американських виборах, а фальсифікації на російських виборах руйнують всяку єдність?

Чи утримати міф про єдність силою?

І тут у його промовах, як на сцені, на перший план виходить воскреслий актор ‒ СРСР. Спікер стверджує: «Ми пам'ятаємо події 1991 року... Підсумок цієї геополітичної катастрофи ще не підведений. До честі кримчан, слід зауважити, що ми ніколи не поділяли захоплень з приводу розвалу СРСР. Таку перспективу завжди вважали загрозою...» Навіщо ж говорити від усіх кримчан? Кримські татари, наприклад, повернулися на батьківщину тільки завдяки розвалу СРСР ‒ і раді цьому. Чи спікер їх кримчанами не вважає?

І тут стає зрозумілою мета, з якою російські політики та їхні сателіти в Криму прославляють міфічну єдність, хоча чудово розуміють, що ніякої єдності у країні немає, і утримувати її вдається тільки силою.

Насправді теза єдності сьогодні перехоплена російською політикою у більшовиків. Вони теж, коли влада до 1920 року вже була міцно в їх руках, закріплена терором і надзвичайними методами, коли всі політичні опоненти були розгромлені в катівнях ЧК, згадали про єдність і заговорили про єдиний радянський народ. Пропагандистська функція «єдності» та ж, що і функція «єдиного радянського народу» ‒ замовчати розбіжності, створити ілюзію згоди та дружби, ілюзію підтримки «рішень партії й уряду» усіма народами, регіонами, громадянами.

Термін «радянський народ» використовували і Микита Хрущов, і Леонід Брежнєв, були створені цілі концепції, теорії, написані книги. Точно так само конституція Росії з новими доповненнями стверджує, що у країні живе «державотвірний російський народ», а російська мова тепер ‒ «мова державотвірного народу». Таким чином, до конституції, власне, внесене поняття, тотожне колишньому «радянського народу», якийсь «радянський народ-2». Тільки набагато гірше. Адже як же тепер бути іншим, 192-м (сто дев'яносто двом!) народностям і націям у Росії? Вони приречені на русифікацію.

І ось тут владі стає в нагоді «боротьба за єдність». Їх спочатку закликають до єдності з державотвірним народом. Якщо ж вони починають виявляти незгоду й норовливість, як кримські татари, наприклад, або українці ‒ їх починають примушувати до єдності. Спочатку гучною пропагандою, потім кримінальними справами, в'язницею, термінами на 15-20 років. Як чеченців і кримських татар, інгушів і багато інших. Спробуй тут не вияви єдність...

Потрібно вивчити уроки історії. Після поразки у Першій світовій та ослаблення революцій у 1917 році «єдність» Російської імперії покинули Польща та Фінляндія. Силою, тобто війнами Росії на всьому периметрі, був створений Радянський Союз, і як тільки ослабла його сила, приєднані у 1939 році республіки Балтії вийшли з СРСР у 1990 році. Росія 12 червня 1990 року, ще до офіційного розпаду Союзу, раніше за багатьох, ухвалила декларацію про державну незалежність. Сама залишила цю «єдність». А тепер кажуть ‒ геополітична катастрофа. Радянський народ, в якому теоретики знаходили безліч чинників єднання, і про який говорили, що він спаяний єдністю, показав, що насправді ніякої єдності не було. Нинішня «єдність» існує також тільки в розумі пропагандистів. «Радянський народ-2» неможливий, і це доведене історією, оскільки така єдність може триматися лише на силі. Росія тепер намагається повторити старий досвід об'єднання, відновлюючи «СРСР-2», і «радянський народ-2», забуваючи, що об'єднання може бути тільки добровільним. В умовах примусу ніяка нова «єдність», як і стара, неможлива.

Ось і вся кримська «пісня про єдність»...

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції