За останні роки в Україні звикли: сепаратизм, якщо і є, то на сході. Але чи є небезпека в інших регіонах? За даними перепису 2001 року – 10 тисяч закарпатців (0,8 % від населення області) назвали себе русинами. Хто ж такі русини? І чи несуть вони загрозу цілісності України? Відповіді на запитання шукав проект Радіо Свобода «М+»
«Я русин бил, єсмь і буду, Я родився русино́м»,
Олександр Духнович, 1850
Наприкінці 19 століття держави Україна не існує. Закарпаття входить до Австро-Угорській імперії. Тож самоназва «українець» серед мешканців регіону ще не поширена. Натомість більшість закарпатців називає себе русинами.
Намагаючись боротися проти мадяризації, закарпатський письменник Олександр Духнович навіть видає буквар «Книжица читальная для начинающих». Та в ній – мішанка російської, церковонослов’янської та закарпатських діалектів української мови.
Після Першої світової війни Закарпаття відійшло Чехословаччині. Щоб уникнути сепаратизму, нова влада теж культивує назву «русини», а не «українці», що вже офіційно поширенаув Польщі та Радянській Україні.
Однак, вже у 1939 в новоствореній «Карпатській Україні», офіційною мовою визначають українську
«Український народ в Карпатській Україні не є гостем на цій землі. Державною, урядовою, навчальною мовою Карпатської України є мова українська». (Сойм Карпатської України, на якому була проголошена самостійна держава, 15 березня 1939 року).
Нині на Закарпатті існують організації, які називають себе русинськими.
Там виходять газети та журнали русинською. Місцеві письменники видають нею книжки. Русинською співають пісні.
Зрозумілі слова? А це «русинська», яку дехто виділяє в окрему мову.
Наскільки ж русинська «мова» відрізняється від української?
Мовознавець, професор Лариса Масенко та інші авторитетні лінгвісти вважають «русинську мову» діалектом української.
«Спроби вирізнити русинську мову як окрему від української не нові. Коріння їх сягає національної політики самодержавної Росії, головним принципом якої щодо поневолених народів було «поділяй і владарюй. Нинішня реанімація цієї старої імперської провокації, призначеної розколоти українців Закарпаття та прилеглих областей Словаччини на два окремих етноси, уже досягла значного успіху на словацькій території», – вважає Масенко.
0,8 % від населення області
Марічка Набока, проект «M+»
«Нема сенсу заперечувати реальність того, що є народ у середині та за межами України, який існує і стверджує, шо він належить до окремої національності», – каже історик, президент Карпаторуського дослідного центру США Пол Магочі.
Однак, український Держкомітет статистики не виділяє русинів в окрему національність. Визначає їх як «етнічну групу україської національності».
На Закарпатті русинів лише 0,8 % від населення області.
Але де ще проживають люди, що називають себе русинами?
Експертка з корінних народів Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталія Беліцер також вважає русинів субетносом. «Оскільки, наприклад, етнокультурні особливості у гуцулів навіть більше виражені ніж у русинів. Але гуцули відносять себе до загального українського етносу», – пояснює вона.
Чому про русинів говорять в контексті потенційної проблеми сепаратизму?
У 2008 році так званий Другий європейських конгрес підкарпатських русинів проголосив створення «республіки «Подкарпатська Русь». І ухвалив ультиматум Закарпатській облраді. Вимагали – проголосити автономію.
Після цього у Мінську священик УПЦ (МП) та голова організації «Сойм підкарпатських русинів» Дмитро Сидор проголосив незалежність «республіки Подкарпатська Русь».
Сепартист Сидор і «Український вибір» Віктора Медведчука
СБУ порушила проти нього кримінальну справу за статтею «зазіхання на територіальну цілісність України». Суд присудив йому три роки позбавлення волі. Але (!) умовно та сплату штрафу у сумі 1840 гривень.
Основним аргументом на право відділення Закарпаття від України для Сидора і його прихильників є Референдум 1991 року. На ньому поруч із основним питанням щодо незалежності України стояло й інше – набуття Закарпаттям статусу «самоврядної території». Тоді 78 % закарпатців висловилися «за». Однак, результати референдум ні до чого не призвели. Таке питання місцева влада за законом ставити просто не мала права, бо воно стосувалось змін до Конституції.
Наступний етап Активізації так званого «русинського питання» відбувається від початку російської агресії. У 2015 році російські ЗМІ пишуть: русини звернулися до парламенту Чехії, Словаччини та Угорщини, та різних європейських інституцій, щоб вони домоглися від Києва визнання автономного статусу Закарпаття.
Пізніше повідомляють: чеський уряд готовий підтримати русинів. А наприклад Russia Today беруть інтервю про «репрессии русинских активистов со стороны украинских спецслужб просто за желание их народа получить официальный статус национального меньшинства».
Цікаво, що чинне законодавство дає усім громадянам країни право ідентифікувати себе з будь-якою національністю без жодного документального підтвердження. А відповідно до Закону України «Про національні меншини в Україні» примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Звісно, у закарпатських русинів, як і в інших українських етнічних груп, є своя говірка, традиції, фольклор. Але «політичне русинство», активізація мовного питання та прояви «сепаратизму» на тлі російської агресії проти України виглядають зрежисованими.
Так, у 2017 про фінансування Росією проекту «Закарпатський край» (що пропагує ідеологію проросійського «русинства») заявив голова СБУ Василь Грицак.
«Росія змінили тактику, вони почали фінансувати політичну активність в нашій державі. Одна з цілей – прихована федералізація», – сказав він.
Ще одна загроза?
«Мы республику «Подкарпатскую Русь» будем иметь», – заявив так званий прем’єр «Підкарпатської Русі» Петро Гецко. Однак нова республіка в Україні так і не з’явилась. Гецко втік до Росії, а глава «сойму» Дмитро Сидор заліг на дно.
Тоді русинське питання не спрацювало. Закарпаття залишилося у складі України. Однак з’явилася нова загроза. «З 2014 року чітко видно, якщо проросійські медіа розігрували русинську карту, кожні півроку оголошуючи русинську автономію, то вже з 2014-2015 року почали проголошують «угорську» автономію», – каже аналітик з «угорського питання» Дмитро Тужанський.