Спеціально для Крим.Реалії
Після інтерв'ю Володимира Путіна австрійському телебаченню багато спостерігачів не могли не відзначити, що пояснення російським президентом причин і обставин анексії Криму залишилося практично незмінним ‒ так, ніби розповідається не реальну історію, а якийсь релігійний канон, ретельно вивчений і очищений від будь-яких справжніх фактів, які могли б поставити під сумнів правдивість оповідача.
З цього можна було б зробити висновок, що ситуацію з Кримом дійсно неможливо буде вирішити, що вона стала важливою частиною російського державного міфу, що без анексії Криму Росія ‒ не Росія. І навіть якщо в цій країні зміниться влада, то спадкоємці Путіна будуть триматися за Крим і повторювати журналістам практично ту ж історію, яку зараз розповідає Путін.
Все це було б так, якби ми до Криму не жили б у Радянському Союзі або Росії і не знали цінності всіх цих канонів. Я б не сказав, що Росія без Криму ‒ не Росія. Але те, що Путін без Криму ‒ не Путін, для мене очевидно. Все правління російського президента чітко розділяється на час до Криму й після. І якщо до Криму можна було впевнено говорити про деградацію режиму та зменшення бази його народної підтримки ‒ не випадково влада від ставки на середній клас перейшла на «Уралвагонзавод» ‒ то після Криму спостерігається консолідація суспільства на зовсім іншій, імперській платформі. Іншої платформи підтримки в Путіна ‒ тим більше на тлі економічних і соціальних проблем країни ‒ схоже, просто більше немає. І саме тому він не може дозволити собі відмову не тільки від Криму, а й від «кримського канону».
Після Криму спостерігається консолідація суспільства на імперській платформі
Але у спадкоємця Путіна буде зовсім інша ситуація. Навіть більше, йому просто необхідно буде дистанціюватися від попереднього правителя. Легітимність російської влади будується не на її виборності, а на тому, що актуальний правитель завжди кращий ніж попередній. Хрущов кращий, ніж Сталін, Брежнєв кращий, ніж Хрущов, Горбачов кращий, ніж Брежнєв, Єльцин кращий ніж Горбачов, Путін кращий, ніж Єльцин. Коли президентом був Медведєв, навіть у цій комічній ситуації багато номенклатурників вже намагалися уявити, що Медведєв кращий, ніж Путін ‒ як же, ліберал і «рішуча людина», обложив Грузію.
Наступний президент Росії теж буде кращим, ніж Путін. І йому необов'язково триматися за путінські канони. Імперський канон Сталіна мав на увазі добровільність приєднання союзних республік до СРСР. Секретний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа, який пояснював, як насправді були приєднані країни Балтії, Сталін просто ховав у секретній течці. А потім Хрущов ховав. А потім Брежнєв. Але Горбачов дістав, як тільки виникла необхідність реального покращення відносин із Заходом і змін у Радянському Союзі.
Відмовитися від анексії Криму дуже й дуже просто
У Путіна теж є що ховати в течці. Відмовитися від анексії Криму дуже й дуже просто. Потрібно розповісти правду про те, як вона сталася насправді ‒ і навіть у російських громадян не виникне сумнівів в тому, що це була саме окупація та анексія, а зовсім не «народне волевиявлення» і «страх перед націоналістами». З документами та стенограмами все це неважко буде довести. Всі ці документи, всі ці стенограми в кремлівських архівах є й чекають своєї години. Години краху «путінського канону».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції