Про що пишуть журналісти-розслідувачі, які виїхали з Криму? Як результати їхньої роботи використовують міжнародні організації? Чому в Криму не діють навіть російські закони? Про це в рамках марафону Радіо Крим.Реалії «Сто днів ефіру в Криму» говоримо з головним редактором Центру журналістських розслідувань Валентиною Самар.
Новиков: Розкажіть більше, чим ви зараз займаєтеся?
Самар: Центр журналістських розслідувань ‒ це організація, до якої входить інтернет-видання, програма «Питання національної безпеки», що вже майже 10 років виходить в ефірі Чорноморської телерадіокомпанії. Це наш розслідувальний проект, який змінив формат у зв’язку з переїздом і необхідністю розширити тематику, тобто займатися не лише антикорупційними розслідуваннями. Ще один наш проект ‒ «Слідство.Інфо», це загальнонаціональні розслідування. Ми розширили свою географію, зокрема, й через те, що Крим тепер усюди. Він у кожній області, кожному регіоні України.
Новиков: Як ви зараз працюєте з Кримом?
Самар: Працюємо, як і працювали. Багато людей нас дивляться, слухають, пишуть до нас, приїжджають. Ми маємо довгі руки, знаємо новини з Криму. Ми не працюємо, як інформагенція, але можемо перевірити інформацію й проводити розслідування на окупованій території Криму, будучи у Києві. І ми це робимо.
Некреча: Журналісти вашого центру розслідувань ‒ також «іноземні агенти» для Росії?
Самар: Поняття не маю. Ми ніяк не реагували на листи від Генпрокуратури Росії чи Роскомнадзору. Ми не визнаємо юрисдикцію Російської Федерації на окупованій частині України. Звісно, ті, хто живе там, змушені це робити. Оскільки ми працюємо дистанційно, то нам ні гаряче, ні холодно.
Новиков: Чи є небезпека для журналістів, які працюють у Криму?
Самар: Небезпека є для всіх, не лише для журналістів. Хоча там і фахових журналістів майже не залишилося. Хтось пішов із професії, багато переїхали (на материкову частину України ‒ КР).
Некреча: Ваша діяльність у Криму до окупації і тепер чимось відрізняється? Адже, перебуваючи на місці, ви маєте безпосередній доступ, наприклад, до чиновників.
Зараз наша робота схожа на роботу слідчих органів
Самар: Секрет розслідувальної журналістики в тому, що нам абсолютно не потрібно бігати за чиновниками. Ми не робимо матеріалів на підставі того, що вони думають і коментують. Ми працюємо з документами, шукаємо зв’язки між ними й людьми, структурами. Досліджуємо результати, факти й рішення. У цьому сенсі робота не дуже відрізняється. Але відрізняється тематика. Зараз нам доводиться мати справу з воєнними злочинами, яких не було раніше. Будь-які злочини, окрім побутових чи адміністративних, підпадають під кваліфікацію воєнних, згідно з Женевською конвенцією 1949 року. Такі злочини підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, порушується міжнародне гуманітарне право. Тому зараз наша робота схожа на роботу слідчих органів.
Новиков: Як би ви охарактеризували сьогоднішнє медіаполе в Криму?
У першу чергу, нас цікавить, чи є там злочини щодо українських громадян
Самар: Мабуть, це професійна деформація, але я дуже спокійно на це дивлюся. Ми відділяємо факти від коментарів і дивимося: якщо ці факти мають суспільне значення, то ми з ними працюємо. Нас цікавить, в першу чергу, чи є там злочини щодо українських громадян і чи порушуються права людини.
Перші місяці окупації жоден державний чи правоохоронний орган України взагалі не вів жодного моніторингу порушення прав людини в Криму. Той моніторинг, який ми вели з колегами, був використаний у звіті ОБСЄ щодо порушення прав українських та іноземних журналістів, які приїхали в перші дні окупації. Лише за один березень 2014 року ми зафіксували 93 злочини. Зараз ми передали моніторинг до прокуратури АРК, щодо них ведуться розслідування. Потім усе це піде до Міжнародного кримінального суду.
Новиков: Що робити, коли за українським законодавством щось дозволено, а згідно з російським ‒ заборонено?
Права і свободи в Криму спеціально звужуються, щоб ця воєнна база мала все менше ризиків
Самар: Я б не стала говорити про те, яке законодавство в Україні, а яке ‒ в Росії. Тому що Крим ‒ це не Росія в правовому сенсі. У Росії можна вийти на мітинги цілими колонами й через весь Пітер пройти з українськими прапорами. І нічого вам за це не буде. А в Криму у вас, дай бог, щоб був лише адміністративний штраф. Якщо в Росії можливі одиночні пікети, то ми переконалися, що Крим ‒ не Росія, тому що там це неможливо. Права і свободи в Криму спеціально звужуються, щоб ця воєнна база мала все менше ризиків. Тобто там не працює навіть російське право.
Новиков: Зараз Росія судиться щодо турбін Siemens, говорячи про те, що має право їх отримати. Мовляв, згідно з міжнародними нормами, країна-окупант зобов'язана забезпечувати права населення, зокрема, й на електрику. Такий аргумент може спрацювати?
Самар: Те, що Росія визнала, що вона повинна діяти в Криму відповідно до міжнародного гуманітарного права ‒ суттєвий момент.
Новиков: Вони прямо не сказали, але, по суті, визнали себе окупантом.
Самар: Так. Але мене більше хвилює інше. Протягом перших трьох років окупації Україна серйозно почала готуватися до міжнародних судів й подавати заяви. Лише до Європейського суду з прав людини було подано п’ять заяв від України, це без урахування тисячі індивідуальних заяв. Міжнародний кримінальний суд уже другий рік вивчає матеріали щодо трьох кейсів: події на Майдані, окупація й анексія Криму та збройний конфлікт на Донбасі. І прокурор МКС уже два роки поспіль визнає, що територія Криму ‒ окупована, а також визнає збройний конфлікт. Росія не була готова до такого судового фронту, але вже оговтується. І коли нас запитають ‒ а що в нас із доказами? За це я хвилююся, бо знаю, як працюють наші правоохоронні органи.
Некреча: Ви говорите про те, що ми повинні з’ясувати, що ж сталося на початку 2014 року ‒ чим займалася українська влада, які були накази. У кого б ви про це запитали? У Петра Порошенка?
Людям у Криму зараз найбіолючіше спостерігати те, що Україна втрачає шанси стати розвинутою європейською країною без корупції
Самар: Я не знаю, які відповіді мені потрібні. Я хочу змінювати життя і знаю, що потрібно робити. Я б не питала в Порошенка нічого. Я б хотіла йому сказати, що в нього залишилося дуже мало часу на те, щоб повернути довіру людей, яку він дуже стрімко втрачає. Дуже мало часу, щоб виправити ситуацію, що різко пішла в піке. На жаль, корупція, що продовжує стріляти нам у спину, сьогодні набула нового забарвлення завдяки новим схемам і людям. Повернути довіру людей та західних партнерів, бути успішним політичним діячем неможливо, якщо ти при цьому залишаєшся бізнесменом, який продовжує багатіти, зокрема, за рахунок воєнних замовлень. Такі речі на війні не пробачаються ніколи.
Людям у Криму зараз найбіолючіше спостерігати безлад в Україні. Що Україна втрачає шанси стати розвинутою європейською країною без корупції. Найболючіше людям у Криму спостерігати й за тим, які непрофесіонали керують країною, як заробляють на війні, як нехтують їхньою довірою. Всім хочеться бачити Україну успішною. Тому що інакше ми не повернемо Крим і Донбас.
(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)