Багато людей мене оточувало й усі були абсолютно різними. Хтось ‒ слабкий, хтось ‒ злий, хтось ‒ тихий, а хтось ‒ балакучий. Але кожен був небезпечним. Може, не від природи, а через тюремну систему, яка здорову людину перетворює на закоренілого злочинця. У стародавньому писанні було сказано, що в світ випустили кожної тварі по парі, й кожна пара притягувалася природним шляхом. І ми змушені були шукати союзників, пам'ятаючи про тюремні правила ‒ «не вір, не бійся, не проси!».
Як заїжджена платівка, щоразу повторювалася одна й та ж історія. Коли моє оточення дізнавалося про те, що я українець, до того ж, ‒ з Автономної Республіки Крим, починався ураган невичерпних питань, які підживлюються російськими ЗМІ. Більшість із них були провокацією. Я мовчав. Відповідав, що «на політичні теми не розмовляю», й від мене відчепилися, хоч на якийсь час. Але не всі можуть мовчати й приборкати своє обурення. Таким був мій грузинський друг Басилай Карло, якого ми називали Карло Васильович...
Серце Карло боліло лише за несправедливість, а її на його тюремну долю випало чимало
Цей грузин, який побачив життя й уже постарів, ніколи не приховував того, ким є. Він був справжнім злочинцем ‒ авантюристом. Здавалося, ще хлопчиськом грузин пустився вплав, піднявши піратський прапор на своїй бригантині, й відтоді не причалював до берега. Всі свої вчинки він міг пояснити ‒ і від його пояснень вони ставали навіть логічними, зрозумілими й викликали якесь співчуття, підтримку. Але все це ‒ природжена спритність і шахрайство. Хоча кого це хвилює? У старого була велика сім'я, діти й онуки, й вони чекали його додому. Він не переживав майже ні про що. Серце Карло боліло лише за несправедливість, а її на його тюремну долю випало чимало.
Свій термін він давно вже відсидів, а тепер відбував надбавку. Так, і таке є в тюрмі... Наприкінці відбування покарання до нього підійшов знайомий охоронець-конвоїр і з дружньою посмішкою запропонував угоду. За невеликі гроші співробітник адміністрації пообіцяв йому мобільний телефон. Пропозиція була привабливою, ця практика поширена й стара як світ. Зарплати у персоналу не такі вже й великі, щоб встояти від спокуси заробити. Тим більше, зле від цього нікому не буде. Зрештою, Карло наважився.
Старий перевів суму туди, куди просив служивий і, здавалося, що він нарешті зможе зателефонувати дружині й дітям. Але «сміття» є «сміття» ‒ він може посміхатися в обличчя, надавати послуги за цигарки чи більш істотну винагороду, розповідати новини кіно й в принципі новини зі свободи ‒ поки не отримає наказ. І тоді посмішка змінюється на оскал. Очевидно, наказ надійшов і з приводу Басилая Карло.
Замість телефона прийшов охоронець, та не один, а зі слідчими й понятими. Грузіна звинуватили в даванні хабара особі при виконанні. Те, що це була провокація, ініціатива співробітника адміністрації, а ніяк не грузина, нікого в суді не цікавило. Басилая Карло отримав ще три роки до свого терміну. Напередодні звільнення... Але й не ці втрачені дорогоцінні дні життя, що залишилося, так мордували старого. До цього він був готовий. Таке його життя. Іншого він стерпіти не міг ‒ цього зіпсованого, отруєного мислення його співкамерників, отрути з телевізора в десяток горлянок, які тільки й прагнуть бризнути отрутою.
Старе серце не могло мовчати. Але що можна довести тому, хто готовий грабувати й вбивати заради власної вигоди?
Грузина вбивала війна, розв'язана Росією в Грузії 2008 року. І навіть не сама війна, а те, як її подавали в Російській Федерації, в країні, яку він частково вважав рідною, в якій провів більшу частину свого життя. Злочини російських військ у Грузії місцева пропаганда подавала як подвиги. Старе серце не могло мовчати. Він відстоював правду. Наводив аргументи, факти, докази. Але що можна довести тому, хто готовий грабувати, ґвалтувати, вбивати заради власної вигоди, прикриваючись геополітичними інтересами? Я багато разів спостерігав, як він сидів на кухні в оточенні росіян ‒ і зграя гієн-псевдопатріотів клювала грузина, принижуючи його країну, армію та народ відвертою брехнею. Карло намагався напоумити їх ‒ але безрезультатно. І це його мордувало. Мені було боляче за нього. Але за цю відчайдушність ідеї я його заповажав і по-синівськи полюбив.
Тож не дивно, що саме Карло став мені майже єдиним другом, який неодноразово захищав перед російськими каральними правоохоронними органами.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Усі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут