Спеціально для Крим.Реалії
Як живуть на анексованій території проукраїнські кримчани, за якими ознаками визначають однодумців, як і про що розмовляють?
Піднята мною тема непроста. Узагальнень у ній не зробиш, спиратися можна лише на власний досвід і спостереження. За три з лишком роки їх накопичилося достатньо.
Нормальним людям, за версією Кисельова-Соловйова, не може ж не подобатися російська дійсність
Скільки в сьогоднішньому Криму проукраїнськи налаштованих громадян, не знає ніхто. Втім, ФСБ таку інформацію обов'язково має, але озвучувати її вже точно не буде ‒ цифри можуть не сподобатися московському керівництву. Російська пропаганда стверджує, що на півострові тиша й благодать та народна радість, а якщо кому що не подобається, то це нечисленні екстремісти. Або терористи. Нормальним людям, за версією Кисельова-Соловйова, не може не подобатися російська дійсність.
Тим часом, на «референдум» навіть у вельми проросійському Севастополі ходило всього приблизно половина виборців. А в Криму, за інформацією Мустафи Джемілєва, ‒ не більш ніж 30-35 відсотків. Решта не обов'язково всією душею були за Україну, а й у Росію не дуже й вірили. Зараз картина трохи інша: одні так само «всією душею», інші не проти, щоб Україна повернулася. І багато хто з цих людей намагається за якимись ознаками визначити однодумців.
Культурний код
Це небезпечно ‒ відкрито бути в Криму українцем
Це небезпечно ‒ відкрито бути в Криму українцем. Суд уже виніс вирок фермеру Володимиру Балуху. Не за український прапор над будинком і не за табличку «вулиця Героїв Небесної Сотні». На горищі звідкись узялися патрони й динаміт. Патрони на обліку значились у далекій російській глибинці, обшук відбувався з численними порушеннями, але все це не збентежило «правосуддя», яке призначило покарання ‒ термін і штраф. За переконання й погляди.
Зараз на анексованій території рідко побачиш український прапорець в автомобілі або жовто-синю стрічку
Змушена була виїхати з Криму блогер Ліза Богуцька, яка відкрито висловлювала свою проукраїнську позицію, залишили півострів сотні інших активістів, журналістів, які непокоїлися за своє життя та здоров'я. Система російської тоталітарної держави працює жорстко, будь-яке інакомислення придушується й карається. Тому зараз на анексованій території рідко побачиш український прапорець в автомобілі або жовто-синю стрічку.
Але людина ‒ істота суспільна. І прагне до спілкування з собі подібними. При цьому спілкуватися хоче не з усіма підряд, а з тими, з ким збігаються погляди й устремління.
Так яким же чином проукраїнські громадяни знаходять один одного? Таких ознак досить багато.
Ненароком сказане українське слово в компанії, в торговому закладі тощо. Або похвалить хтось що-небудь українське: порядки, культуру, товари, продукти.
Проукраїнський кримчанин із болем відгукується про Донбас, але при цьому не лає «хунту» й «американське закулісся»
Проукраїнський кримчанин із болем відгукується про Донбас, але при цьому не лає «хунту» й «американське закулісся».
В його автомобілі або телефоні звучить українська або кримськотатарська музика, а в супутниковому телебаченні обов'язково є українські канали.
Він не хвалить політику Путіна й не вважає Меджліс кримськотатарського народу екстремістською організацією.
Від нього ніколи не почуєш «кримнаш», «приєднання Криму до Росії» і що референдум був законним. Зазвичай він скаже «до березня 2014 року» або «після березня 2014 року».
Проукраїнський кримчанин не звертає уваги на національність ‒ тільки на погляди. Він росіянин чи українець, кримський татарин чи єврей, молдаванин чи німець, поляк чи грузин. Та хто завгодно: головне ‒ світогляд. Саме він об'єднує зараз тих, хто, залишившись у Криму, не визнає анексію.
Розвідники й дипломати мимоволі
Із малознайомими людьми в Криму не відверто ‒ півострів затоплений російськими сексотами, а будь-який «патріот кримнаша» просто мріє викрити «бандерівців»
Ті, хто давно знають один одного, спілкуються вільно на будь-які теми. Лише б не було зайвих вух і записувальних пристроїв. Із малознайомими людьми в Криму не відверто ‒ півострів затоплений російськими сексотами, а будь-який «патріот кримнаша» просто мріє викрити «бандерівців». Зате мова Езопа знову в моді, як і за часів СРСР. Проукраїнські кримчани змушені бути «розвідниками» й «дипломатами» мимоволі.
Комусь на материку такі запобіжні заходи можуть здатися зайвими або навіть смішними ‒ у вільній і незалежній Україні про це вже 26 років ніхто не замислюється. Російська ж репресивна машина змушує громадян шукати певні способи захисту.
Ось так і живемо, з холодним розумом і з вірою в Україну в серці.
Геннадій Кравченко, кримський оглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції