Можна робити вигляд, що мова не має значення, але вона, безперечно, має значення – Жадан

Сергій Жадан

31 липня в Старобільську Луганської області розпочнуться зйомки фільму за мотивами одного з найвідоміших сучасних українських романів – «Ворошиловград» Сергія Жадана. Презентували творчу групу і обговорювали концепцію нового фільму на Одеському міжнародному кінофестивалі. Розповісти про свій роман і тонкощі його екранізації приїхав і сам письменник. У інтерв'ю Радіо Свобода він розповів, що книга про початок 2000-х досі актуальна, яка роль російської мови на Донбасі та яку поезію можна екранізувати.

– Наскільки зараз є актуальною історія, про яку Ви розповідаєте в книзі. Молодший брат приїжджає в невелике містечко Луганщини захищати бізнес і протистояти бандитам?

Ця історія доволі універсальна. І в бізнесі, і в корупції, зокрема прихованій

– Мені здається, ця історія доволі універсальна. Вона могла б відбутися і на початку 2000-х, і після цього. У цих питаннях, і в бізнесі, і в корупції, зокрема прихованій, в українському суспільстві мало що змінилося, зокрема на сході. Тому мені здається, що цей фільм можна буде дивитися без огляду на актуальні політичні події, без огляду на те, що відбувається на Донбасі за останні 4 роки.

Актор Олексій Горбунов, який гратиме одну з головних ролей (л), та письменник Сергій Жадан (п)

– А наскільки цей фільм допоможе зрозуміти іншим українцям Донбас?

Якщо хтось після цього захоче таки поїхати в той Старобільськ і подивитися на все це зблизька, для мене це буде найкращою критикою і реакцією на мою працю

– Я не думаю, що за допомогою цієї книги чи фільму можна зрозуміти Донбас як такий. Донбас – складний регіон, він складний, неоднорідний, він часто доволі суперечливий. Я не писав «Ворошиловград» з метою все пояснити, чи чомусь навчити. Хотів принаймні спробувати нагадати, що є такий регіон, що є ще й така Україна, що вона дещо різниться й добре було б про неї знати, перед тим як щось про неї говорити. Така мета в мене була. Мета привернути увагу, мета нагадати, мета спробувати зацікавити. Якщо хтось після цього захоче таки поїхати в той Старобільськ і подивитися на все це зблизька, для мене це буде найкращою критикою і реакцією на мою працю.

– Якщо говорити про Старобільськ, то коли я там був, більшість людей говорили російською. Мабуть, тому що я до них звертався російською? Наскільки мовне питання важливе для парадигми Донбасу як регіону?

Можна робити вигляд, що мова не має значення, але вона, безперечно, має значення. І під час війни, що там триває, вододіл дуже чітко показав тих, хто ставиться з повагою до мови

– Ну, воно, безперечно, важливе, воно гостре, і це проблематичне питання. Можна робити вигляд, що мова не має значення, але вона, безперечно, має значення. І під час війни, що там триває, вододіл дуже чітко показав тих, хто ставиться з повагою до мови, навіть якщо це російськомовні люди, і тих, хто мову не сприймає категорично. Очевидно, це для них не просто мовна позиція, очевидно, це питання ідеологічне. Тому безперечно це питання є.

Там багато залежить від того, якою мовою ти звертаєшся до них. Є постійне ковзання з мови на мову, є зависання між мовами

Щодо звернення, Ярослав (Ярослав Лодигін – режисер фільму «Ворошиловград» – КР) сьогодні сказав дуже правильно, що там багато залежить від того, якою мовою ти звертаєшся до них. Є постійне ковзання з мови на мову, є зависання між мовами. Є велика присутність російської мови в теле- і радіо ефірах, в пресі місцевій. Це є, і це теж потребує якогось вирішення чи принаймні потребує якоїсь уваги.

Тому що, знаєте, там є багато таких речей які важко пояснити швидко, коротко й просто. Наприклад, мої батьки російською фактично не говорять. Лише якщо треба, але їхня російська – «она смешная». Узагалі вони нормальною правильною й грамотною російською мовою говорити не вміють, вони все життя там жили, і вони все життя говорять суржиком. Зі мною на українську чисту вони теж не переходять, тому що їм це важко. Але в них – український суржик, вони себе завжди позиціонували проукраїнськими. Там ніколи не було симпатій до «русского міра», на «референдум», ясна річ, вони не ходили, категорично все це не приймали.

Але от зараз ми зробили надгробок моєму дідусю, який помер кілька років тому. І от я приїжджаю подивитися на цей надгробок – і він російською мовою. Питаю, а чому російською мовою? Вони говорять, ну як, так прийнято.

Ці селяни ніколи російською мовою не говорили, у них русифіковані прізвища, усе з російськими написами

Всі ці селяни, жителі навколишніх сіл, які в житті ніколи російською мовою не говорили, в них у всіх русифіковані прізвища, все з російськими написами.

І якщо запитати, то вони не усвідомлюють, от просто так прийнято, «так надо».

– Якщо говорити про Вашу поезію, то який вірш, на Вашу думку, можна було б перетворити в фільм?

– Скажімо, із «тамплієрів». «Їй п'ятнадцять, вона торгує квітами на вокзалі» – про дівчинку, яка залишилася в своєму донбаському містечку, тому що там народилися всі, кого вона знає. Там все, власне, її спілкування, там її космос, там її світ. Це, з одного боку, і джерело багатьох проблем, бо це велике обмеження, це велика проблема Донбасу, його закритість, а з іншого боку, це має свої позитивні риси, тому що ці люди страшенно вкорінені в цю територію. Це – їхня земля, вони звідти часто не хочуть виїжджати, бо насправді люблять, і це теж треба сприйняти.

Часто цей момент багато хто не розуміє, скажімо, у Центральній Україні чи Західній Україні. Мовляв, чому вони там залишились, чому звідти не виїхали. А куди людині їхати, якщо вона там народилася, виросла й живе. Це – її земля, й не її провина в тому, що цю територію окупували представники сусідньої держави. Себто, не слід саме людину робити причиною цієї ситуації.