Київ – В України Друга світова війна забрала життя кожного п’ятого українця. Фактично українці втратили стільки, скільки вся антигітлерівська коаліція, зазначають в Українському інституті національної пам’яті. У нацистському полоні опинилися приблизно п'ять мільйонів військових із радянсько-німецької ділянки фронту, з них більш ніж половина загинула від виснаження, голоду, хвороб у концентраційних і тимчасових таборах. Доля тих, хто вижив, склалася здебільшого трагічно, кажуть фахівці.
Здався чи потрапив у полон до нацистів, значить, «дезертир і зрадник» – саме так (як дезертирство або зраду) розцінювали радянські закони й укази військового часу здачу бійця у полон. Тож звільнені з нацистського полону радянські військові зазнавали переслідувань від «рідної влади» й потрапляли до іншого – радянського – полону, поповнюючи лави арештантів та ув’язнених у потужній системі ГУЛАГу, зазначають історики.
За даними дослідників із музею «Територія терору», з майже дев’ятисот тисяч полонених, які вижили та змогли повернутися на батьківщину, понад 230 тисяч опинились у ГУЛАГу, а 600 тисяч – примусово працювали у «трудових батальйонах». Лише 1956 року ув’язнені в нацистських таборах червоноармійці були реабілітовані, наголошують науковці.
Експерт Українського інституту національної пам’яті Вікторія Яременко розповідає Радіо Свобода: очільники Радянського Союзу відмовилися підписувати Женевську конвенцію щодо утримання військовополонених, у результаті ж сотні тисяч червоноармійців, які потрапили до нацистського полону, опинилися на межі виживання.
Найбільше військових потрапили у полон саме на німецько-радянському фронтіВікторія Яременко
«Якщо в цілому говорити про статистику полону, то, звісно, полон – більш жахливий із німецького, нацистського боку. Але роль Сталіна в цьому теж дуже велика: Сталін не підтримав Женевську конвенцію щодо військовополонених. Гітлер це мав як аргумент, що приписи конвенції не працюють стосовно радянських військовополонених. Трагедія полону почалась ще й із того, що була дуже велика кількість радянських військовополонених – фактично найбільше військових потрапили в полон саме на німецько-радянському фронті», – каже експерт.
Вікторія Яременко також розповіла історію із власної родини: її дід, звільнений із нацистського полону, після закінчення війни проходив перевірку у спецтаборах НКВС, які діяли у 1942-1946 роках. При цьому він тривалий час не мав права на переписку з рідними.
Моя бабуся ще у 1942 році отримала повідомлення про те, що її чоловік зник безвісти, і тільки у 1947 році йому дозволили їй написатиВікторія Яременко
«Дід потрапив у полон 1942 року під В’язьмою, це була битва за Москву, і це був, мабуть, найбільший «котел» часів Другої світової війни. Він був лейтенантом, такі люди, якщо потрапляли в полон, дуже часто підлягали знищенню. Але дід залишився живим і вже потім, коли його начебто визволила Червона армія, йому довелося проходити перевірку на Далекому Сході. Моя бабуся ще 1942 року отримала повідомлення про те, що її чоловік зник безвісти, і тільки 1947 року йому дозволили їй написати», – згадує Яременко в інтерв’ю для Радіо Свобода.
За її словами, тривале перебування в неволі навчило її діда бути терпеливим і терпимим до багатьох речей, а також не розповідати багатьох речей, які він пережив, перебуваючи в полоні.
«Звільнених із таборів військових кидали в бій, не мобілізуючи офіційно» – Грабовський
Дослідник історії України Сергій Грабовський зауважує: ні за радянського періоду, ані тепер у путінській Росії так і не озвучили кількість загиблих у радянських таборах колишніх військовополонених. А в березні цього року депутати Держдуми Росії – організатори акції «Безсмертний полк» оприлюднили наступні дані про втрати СРСР у «Великій вітчизняній війні»: загинули приблизно 43 мільйони людей – громадян Радянського Союзу. Тобто, мова іде про втрати і серед бійців Червоної армії, і серед цивільного населення, каже експерт.
Йосип Сталін (посередині),1937 рік
«Що мається на увазі під цивільним населенням? У цьому випадку – остарбайтери, яких тоді звільняли з нацистських таборів, давали їм зброю, не ставлячи на облік. Коли Червона армія йшла Польщею, Німеччиною, Словаччиною й Чехією, їх кидали в бій. Тих, хто після кількох боїв виживав, їх уже ставили на облік у бойових підрозділах і видавали амуніцію. Так само й із військовополоненими: звільнених із таборів кидали в бій – не мобілізуючи офіційно, не ставлячи на облік», – наголосив Грабовський у коментарі для Радіо Свобода.
За його словами, «червоні командири» в бій кидали всіх, хто міг пересуватись і тримати в руках зброю, і серед цієї категорії «мирного населення» були великі втрати. Можна говорити про сотні тисяч загиблих, яких досі не визнано такими, хто загинув на фронтах Другої світової війни, упевнений Грабовський.
«З цієї категорії, з тих, хто вижив, одержав обмундирування, звання й навіть ордени багатьох після закінченні війни «хапанули» й відправили до ГУЛАГу нібито за зраду. Тобто, ці ордени, отримані протягом 1944-1945 років, не рахувались», – додає експерт.
Таким чином, як зазначають експерти, колишні радянські військовополонені часів Другої світової війни стали жертвами двох диктатур.
Спочатку вони боролися за виживання в нелюдських умовах німецького полону. Після цього тавро зрадника на них «начепив» режим сталінський. 60 відсотків військовополонених не пережили умов полону, зазначають фахівці.