Маленьке, затишне селище Великої Ялти Лівадія в ці вересневі дні як і раніше привабливе для приїжджих та туристів. Адже ще можна встигнути насолодитися теплим морем на тутешньому пляжі, хоча останніми днями настрій відпочивальникам неабияк зіпсували дощі. Або обмежитися лише неспішним, але досить-таки тривалим (понад 6 кілометрів) моціоном гірською Сонячною або, як її ще називають, Царською стежкою.
І таким чином, вдихаючи аромат реліктової хвої і моря, з користю для власного здоров'я дістатися до сусідньої Ореанди і навіть Гаспри. При цьому уникаючи звичної суєти курортної місцевості, скажімо, такої, як на Ялтинській набережній, до якої, до речі, теж рукою подати – якихось три кілометри. Хоча, зрозуміло, що і спекотним літом, і в традиційний, як зараз, «оксамитовий» сезон в Лівадію приїжджають в основному не за цим. Народ звідусіль цікавить насамперед літня резиденція останнього російського царя Миколи II, що отримала ще більшу світову популярність завдяки проведеній у ній в лютому 1945 року Кримській конференції за участю тодішніх лідерів США, Великої Британії та СРСР.
Автобусний екскурсійний тур, який включає в себе відвідування всіх царських об'єктів на півострові, зокрема і Лівадійського парково-палацового музею-заповідника, так і називається ‒ «Романови в Криму».
До речі, резиденцію-палац за проектом архітектора Миколи Краснова урочисто в присутності самого самодержця відкрили рівно 105 років тому (22 вересня 1911 року). Архітектор академік Федір Беренштам писав тоді в журналі «Зодчий»: «Палац спроектований в італійському Ренесансі XV-XVI століть. Основними мотивами композиції служили пам'ятники Флоренції, але при цьому доводилося зважати на вимоги заміського палацу і сучасного комфорту. Треба було, зберігаючи сувору красу палацової архітектури, дати затишок й інтимність дачі, поєднати величаве враження палацу з м'яким спокоєм заміського будинку, розташувати будівлю так, щоб деякі частини її були особливо відкриті сонцю і повітрю, а дахи використовувалися для терас, бельведерів і вишок».
Разом із палацом, як відомо, запустили і майже всю тодішню «інфраструктуру» ‒ царську стайню, приміщення для обслуговуючого персоналу, електростанцію. Нині це, відповідно, однойменний ресторан, корпус кардіологічного санаторію «Лівадія» й органний зал.
Та й інші менш помітні будівлі в курортному селищі теж цілком і повністю вписуються в загальний архітектурний стиль палацового ансамблю.
Функціонує в ньому ще перший в Криму ресторан класу «люкс» ‒ «Царська кухня», розташований у палаці барона Фредрікса, міністра імператорського палацу.
«По-царськи» в ньому за останні десятиліття обідали багато лідерів держав Європи та СНД. Рядовим же гурманам подібні трапези, зрозуміла річ, не по кишені. Тому вони дозволяють собі, як правило, тільки звичайні екскурсії в сам Лівадійський палац.
Дорослий квиток на огляд двох експозицій ‒ «Кримської конференції 1945 року» та «Романови в Лівадії» ‒ і відвідування італійського дворика обійдеться в 350 рублів (130 гривень), дитячий ‒ 100 рублів (37 гривень). Поруч з касою продають сувенірну продукцію.
Безкоштовно можна відвідати тільки виставку місцевих художників на відкритій веранді палацу.
Якщо почитати на відповідних інтернет-форумах відгуки про Лівадію і про царський палац-музей зокрема, то переважають в загальному позитивні. Скажімо, такий: «Лівадія ‒ одне з тих місць, які неможливо забути і куди хочеться повертатися. Влітку вона багатолюдна і Лівадійське смарагдове море приваблює всіх любителів пляжного відпочинку, а взимку можна годинами гуляти стежками».
Однак діляться люди й іншими враженнями: «З плюсів цього кримського місця ‒ трохи краще зберігся фасад і парк (у порівнянні з іншими кримськими історичними пам'ятками), трохи менше сувенірних і чебуречних крамниць, але все одно примудряються навіть у приміщенні палацу продавати сувеніри. А взагалі всередині більше створює враження будинку відпочинку для селян (яким він був після революції), ніж південної резиденції російського імператора. Для себе зрозумів, що в Криму є тільки природа, повітря і море, історичні пам'ятники краще подивитися на картинках і в книгах про них почитати. У цьому плані тут дуже сумно, все в жалюгідному стані. Та й природні пейзажі повсюдно примудрилися зіпсувати жахливими і немислимими бетонними і металевими конструкціями. Іржаві ґрати ‒ кругом! Чи можна зробити хорошу фотографію без решітки в кадрі».
«Жалюгідність» починається з того моменту, коли доріжкою, яка в старовинному парку з'єднується з Царської стежкою, спускаєшся до селищної пляжної зони. Щоправда, не відразу. Спочатку зі стежки відкривається чудовий вид на Ялту.
І такий же ‒ на пляжні «карти» Лівадії.
А далі раз у раз натикаєшся поглядом на характерне вже запустіння: розбиті і завалені сміттям зливостоки, кам'яні лави, розмальовану від верху до низу на рівні придорожньої вбиральні царську альтанку.
Але все ж найбільше убозтво панує на селищному пляжі в межах його відкритих «карт».
Щось подібне колись доводилося бачити хіба що на розбитому штормами пляжі військового санаторію «Крим» у Партеніті.
До речі, зі справжньою «зоною» біля моря в Лівадії відчувається якась схожість. Особливо, якщо вирушити до Ялти вздовж довгого гратчастого паркану санаторію «Чорномор'я».
Місцеві жителі кажуть, що паркан із двох сторін, залишивши вузький прохід, не так давно оновив (раніше був старий й іржавий) не санаторій, а господар триповерхового елінгу та пустого в той день приватного пляжу навколо нього.
Тепер вони заінтриговані: знесе Сергій Аксьонов, як нещодавно обіцяв, цю незаконну капітальну будівлю біля самого краю моря або все ж з якоїсь причини таки залишить?
Що ж стосується безпосередньо Лівадійської набережної, то вона на всій своїй протяжності зберігає сліди колишнього протистояння місцевих активістів з орендарями пляжу. Набережну вже встигли «помітити» також судячи з усього, фанати московського «Локомотива», які побували тут нещодавно.
Кілька років тому селищна влада здала комунальний пляж в оренду аж до 2019 року ТОВ «Дарсан 2000». «Дарсан» під виглядом капремонту двох «карт» з метою нібито безпеки відгородив їх парканом. Однак нічого практично так і не зробив, посилаючись згодом на економічну кризу. Точніше, встиг звести на набережній лише єдиний прибутковий «харчоблок».
Після цього виконкому селищкому під напором незадоволеної громадськості нічого не залишалося, як ухвалити остаточне рішення про знесення невдатного забору. Про відновлення ж так і не розпочатого облашування набережної тепер не згадують. І тепер вона являє собою досить сумну картину.
Втім, деяким розрадою, зокрема у зв'язку з несподіваною негодою в розпал «оксамитового» сезону, можуть стати хіба що чергові морські прогулянки. Регулярно з ранку до вечора в нормальну погоду від тутешнього портопункту відходить прогулянковий теплохід «Коктебель» до Місхора і «Ластівчиного гнізда». Щоправда, охочих потрапити на його борт в той день було не так вже й багато.
При тому, що ціни на квитки для дорослих (для дітей на 20% дешевше) начебто не «кусаються»: 250 рублів до «Ластівчиного гнізда» і 280 рублів до Місхора. У касі пояснили, мовляв, туристів у порівнянні з минулими роками суттєво поменшало («раніше приїжджали з України та Білорусі, а тепер тільки росіяни»).
Анатолій Кримський, блогер
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції