Російська правозахисниця: ейфорія зі звільненням Савченко минула – ще багато українців за ґратами

Зоя Свєтова

Відома російська правозахисниця й журналістка Зоя Свєтова, яка активно захищає права утримуваних у російських в’язницях і колоніях громадян України, закликає не зменшувати уваги до потреби в дотриманні прав ув’язнених українців. Також Свєтова наполягає на потребі активніших зусиль для звільнення всіх українських політичних в’язнів, яких на сьогодні – після звільнення Надії Савченко – нараховується 28, а за деякими даними – 37. Під час перебування у Празі, де Свєтова виступала в парламенті Чехії, вона також відвідала Радіо Свобода й відповіла на запитання про ситуацію з українськими «заручниками Кремля».

Після нещодавнього звільнення Надії Савченко в багатьох є відчуття певної ейфорії через те, що вона вже на волі. Але, вочевидь, заспокоюватися не варто, адже ще багато українців залишаються за ґратами в Росії?

– Ви знаєте, навпаки, ейфорія вже минула. І мене найбільше турбує те, що ще багато українських громадян у Росії перебувають у заручниках і сидять у російських тюрмах і колоніях. Я за ці два роки особисто спілкувалась і займалася справами 11 українських громадян, включно з Савченко. Зараз мене найбільше турбує Юрій Солошенко – це 74-річний колишній директор військового заводу в Полтаві. І він уже понад місяць у Лефортовській в’язниці очікує на помилування президентом Путіним. З’явилася свіжа інформація з посиланням на Віктора Медведчука, що Солошенка та Геннадія Афанасьєва дуже скоро обміняють на двох російських громадян, яких звинувачують у підпаленні Палацу профспілок в Одесі 2014 року. Ось ці дві справи можуть вирішитись найближчим часом.

Найдраматичнішою історією є історія Станіслава Клиха й Миколи Карпюка. І мене дуже турбує Клих, бо багато говорять про те, що через тортури, яких він зазнав під час слідства, він майже збожеволів і потребує якнайшвидшого лікування. Через два місяці має бути апеляція у Верховному суді Росії, і що буде з ним далі – невідомо. Скільки часу він чекатиме або помилування, або можливої екстрадиції до України, ми не можемо сказати. Дуже турбує ситуація з Олегом Сенцовим, бо його утримують у Якутську, а це дуже далеко. І всі екстрадиційні документи вже заповнені, але ніякого просування не відбувається. І я не можу зрозуміти позицію Кремля: чи вони будуть милувати цих українських громадян, чи висилатимуть їх до Україну через екстрадицію? Що буде з цими людьми й чи хоче Кремль це робити? Ось що мене турбує.

Микола Карпюк (праворуч) та Станіслав Клих під час засідання суду. Архівне фото

– Росія територіально дуже велика, і специфіка утримання українських громадян у тому, що ці місця дуже розкидані географічно. Чи це ускладнює доступ до в’язнів?

– У російських колоніях мати доступ для адвокатів – проблем немає, вони можуть приїздити, але тут питання грошей. Уявляєте, скільки треба коштів, щоб адвокати літали в Якутськ до Олега Сенцова? Також українські консули можуть відвідувати своїх громадян, але треба для цього дозвіл. Також є можливість дзвінків із телефона-автомата… Серед інших справ я б назвала і справу Валентина Вигівського – це 32-річний українець, якого засудили за шпигунство на 12 років, і зараз його утримують у колонії в Кіровській області. Його зараз посадили в одномісну камеру, бо була небезпека, що з ним хотіли «поспілкуватися» деякі в’язні з Луганської області, які негативно налаштовані до України. Тобто добре, що керівництво колонії пішло на його ізоляцію з міркувань безпеки. Ми знаємо, що Геннадій Афанасьєв – фігурант у справі Олега Сенцова – перебуває зараз у Лефортовській в’язниці, а до цього він сидів у камері в Республіці Комі, і там на нього здійснювався психологічний тиск, і коли я його нещодавно бачила, то він сказав, що він дуже важко сидів у Республіці Комі. Тому дуже тривожно за цих в’язнів, яких російські правозахисники вважають політичними в’язнями.

Олег Сенцов (ліворуч) та Олександр Кольченко під час засідання суду. Архівне фото

– Навіщо взагалі Кремлю потрібні були всі ці справи?

– Взагалі російська політика так влаштована, що коли Росія з кимось воює, то правоохоронні органи починають ліпити й фальсифікувати справи проти громадян тієї національності. Так було з Чечнею, так було з Грузією – у нас були грузинські шпигуни, чеченські терористи… А зараз, коли розпочалася війна з Україною, то кількість сфабрикованих справ проти українців є безпрецедентною! І фабрикація відбувається за різними напрямками. Наприклад, Надія Савченко – це «вбивця», Олег Сенцов із групою – це «терористи», Солошенко і Вигівський – це «шпигуни», Сергій Литвинов – це «каратель», а потім – «розбійник». І ще є Віктор Шур, хоча про нього мало говорять, адже він громадянин Росії, але в нього був дозвіл на проживання в Україні, і його засудили за «державну зраду» – практично за шпигунство на користь України. Тобто він має цілий спектр звинувачень, які передбачають дуже великі терміни ув’язнення. Все це було потрібно для дискредитації України і її громадян. Це таке собі полювання на відьом. І також я припускаю, що створюється такий собі «обмінний фонд» – як би цинічно це не звучало, але цих людей потім можна буде міняти. Тому українців ловили для того, щоб можна було їх потім міняти на росіян, які засуджені чи перебувають під слідством в Україні. А по-друге, все це потрібно було, щоб показати, що українські громадяни приїздили до Росії для здійснення якихось страшних злочинів. І вся машина Слідчого комітету й ФСБ Росії була на це заточена і люди отримували зірки за те, що розкривали такі «злочини».

– В Україні є маловідомою тема росіян, які симпатизують Україні й переслідуються в Росії за свої політичні погляди…

– Так, це дуже цікава річ, бо прийнято вважати, що 86 відсотків росіян підтримують політику Путіна. Але в невільній країні довіра до соціологічних опитувань майже дорівнює нулю. І ми бачимо, що як тільки розпочалися анексія Криму й воєнні дії на сході України, то було чимало росіян, які цього не підтримували й виходили на мітинги, пікети. Звісно, були багатотисячні мітинги, як у Москві, але були й одиночні пікети росіян – ось, скажімо, Ельдар Дадін отримав два з половиною роки за те, що виходив на несанкціоновані пікети. Володимир Іонов, Ірина Калмикова, Катерина Мальдон – це активісти, які регулярно виходили на захист Надії Савченко, Олега Сенцова, їх затримували й потім їм були висунуті звинувачення кримінального характеру за новою 212-ю статтею, коли людей засуджують за участь у несанкціонованих пікетах, незважаючи на те, що вони вже відбули адміністративне покарання за це саме. Іонов і Калмикова виїхали до України, бо боялися, що їх засудять, як Дадіна. Також цікава справа вчителя німецької мови Олександра Бившева, який написав вірші на захист України, проти анексії Криму, й на нього написали донос у місті Кроми Орловської області і йому дали шість місяців виправних робіт і заборонили на кілька років учителювати. Для нього це такий «чорний квиток», адже він уже не зможе працювати вчителем. Також уже є кілька свіжих справ, коли людей засуджували за терміни в колоніях за перепости в соціальних мережах із підтримкою України і проти анексії Криму. Причому це не москвичі, а росіяни в регіонах. Перепости в соцмережах проходять за статтею про екстремізм. І цей Дамоклів меч нині висить на багатьма активними російськими блогерами, над людьми, які мають активну громадянську позицію і не хочуть мовчати.

– Те, що ви описуєте, виглядає як ситуація нездорова, адже від політики Кремля страждають українці, страждають багато активних і небайдужих росіян…

– Так, ми відчуваємо в Росії, що гайки закручують, деякі закони, які ухвалює Державна дума, і потік новин залишає відчуття якоїсь маячні, відчуття якогось часткового повернення до Радянського Союзу. Але надихає те, що є багато людей, які залишаються в Росії й не виїздять, які подають голос і підтримують політичних в’язнів – і українців, і наших (росіян – КР). От бачите, зараз Петра Павленського звільнили, і він на свободі. Це дуже гарний знак, і його можна сприймати так, що Кремль не бажає повторення таких скандальних справ, як із Pussy Riot, що він не хоче воювати з художником. І це була така перемога сміливої люди і приклад для інших, що все ж таки можна мати спротив, і звільнення Павленського дає якусь надію на те, що Кремль може відступати з якихось своїх прагматичних міркувань. Звільнили Савченко, зараз звільнили Павленського, і нині ми чекаємо, що, може, всіх решту українців звільнять, бо немає сенсу всіх цих людей тримати за ґратами.