Кривавий терор і тоталітаризм: як Жовтневий переворот вплинув на Крим

7 листопада кримські комуністи відзначають 101-шу річницю «Жовтневої революції». У Севастополі заради демонстрації перекрили центральний проспект Нахімова.

Більшовицький переворот у Російській імперії, званий «Жовтневою революцією», відбувся 25 жовтня (за новим стилем ‒ 7 листопада) 1917 року. Його результатом стало повалення Тимчасового уряду в Росії ‒ до влади прийшли більшовики й почалася Громадянська війна. Крим став останнім оплотом білогвардійської армії генерала Петра Врангеля, яка в листопаді 1920 року були змушена евакуюватися з півострова.

Український історик, доктор історичних наук Юрій Шаповал нагадує історію асиміляції Криму більшовиками.

‒ Звичайно, Крим став театром для досить трагічних подій, тому що залишки білих армій, які програли більшовикам, концентрувалися тут. Частина з них була розстріляна, частина була обманута: більшовики оголосили амністію та сказали, що нікого не чіпатимуть, а потім схопили всіх, хто прийшов на реєстрацію. Йшлося, перш за все, про білих офіцерів. Потім більшовики повели лицемірну політику. Приблизно до середини 1920-х років вони намагалися загравати з місцевим населенням і навіть з релігійними кримськотатарськими структурами, а потім все пішло за накатаною схемою. Точно так само, як і всюди, вони почали репресії, вони почали судові процеси. Насильство, розпочате Жовтневим переворотом, мало для Криму такі ж сумні наслідки, як і для всіх. Влада хотіла монополії на півострові на життя людей, на їхній духовний і матеріальний світи.

Юрій Шаповал проводить аналогію з нинішньою російською владою в Криму, яка, на його думку, теж хоче розпоряджатися всім, включаючи життя людей. Історик зазначає, що кримськотатарський національний рух якийсь час був серйозною загрозою для більшовицького режиму на півострові.

‒ Одночасно зі створенням Української Центральної Ради в березні 1917 року Тимчасовий Кримсько-Мусульманський виконавчий комітет почав говорити про створення Кримської Народної Республіки, яку очолив Номан Челебіджихан. Уже тоді це створило для більшовиків реальну загрозу. У 1923 році вони почали політику коренізації ‒ вони хотіли утвердитися на околицях Росії через місцеві кадри. Їм треба було продемонструвати спочатку, що вони цілком лояльні, гуманні, що Росія була «в'язницею народів». Але ті люди, які повірили в цю політику, щось робили для неї, врешті-решт були знищені. Тут влада боялася дуже багатьох речей, Крим вважався територією, де треба діяти радикально. Історія підтвердила, що більшовикам і комуністам не можна вірити ні на півслова: все обертається насильством і російсько-радянським тоталітаризмом.

Російський історик Борис Соколов відзначає, що злочини більшовиків у Криму зараз не замовчуються.

‒ У російській історіографії, якщо брати саме криваву сторону історії Криму в Громадянську війну, роблять наголос саме на тих репресіях, яких зазнали ті офіцери, солдати та біженці білих армій, що залишилися в Криму після евакуації Врангеля. Відомо, що, за різними оцінками, кілька десятків тисяч з них були розстріляні наприкінці 1920-го і в 1921-му. Це була дійсно кривава вакханалія, причому ці люди не мали за собою жодних злочинів проти радянської влади та розраховували на прощення. А там розвернувся кривавий терор, причому навіть місцева комуністична влада Криму протестувала проти його розмаху, намагалася якось обмежити, але він прямував з Москви. Нинішня КПРФ ‒ це дуже умовні комуністи, вони слухняні владі й нічого проти Російської імперії не мають, що досить дивно.

Борис Соколов констатує, що зараз у свідомості росіян еклектично переплітаються як ідеї білих, так і ідеї радянського періоду.

‒ Відносно до Громадянської війни основна теза ‒ і білі, і червоні боролися за сильну державу, й це добре, а погане те, що вони не зрозуміли, що б'ються за одне й те саме. Така парадоксальна теза. Я з цього приводу жартівливо пропонував поставити у Волгограді пам'ятник «Врангель і Сталін обмірковують спільний похід проти поляків».

(Текст підготував Владислав Ленцев)