В анексованому Криму масово називають вулиці у містах і селах на честь російських військових, які загинули під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Цю практику місцева російська влада розпочала торік року, коли втрати Росії у війні, лише за офіційними даними України, перевалили за сотню тисяч. За пів року десятки вулиць з іменами загиблих російських військових з'явилися у різних куточках Криму. Ким були ці військовослужбовці країни-агресора і чим відзначилися на фронті, розповідаємо у матеріалі Крим.Реалії.
Перші вулиці з іменами загиблих російських військових, які брали участь у повномасштабному вторгненні в Україну, з'явилися в Сімферополі наприкінці минулого року.
Іменами російських військових, які загинули під час бойових дій проти України, названо 20 кримських вулиць, повідомив спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов.
«На жаль, неможливо повернути тих, хто віддав своє життя за мир на нашій землі, за Крим і Росію, за нашу майбутню Перемогу. Але подвиг кожного з цих хлопців, наших земляків – безсмертний. Тому роботу з увічнення їхньої пам'яті буде продовжено», – заявив він.
Деякі з тих, чиїми іменами названі кримські вулиці, раніше служили в українській армії, а 2014 року перейшли на службу Росії. А дехто на момент початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну ледве встиг закінчити школу.
Військова пам'ять Сімферополя
Більшість вулиць, названих іменами учасників повномасштабного вторгнення Росії в України, розташовані в Сімферополі. Вони мають імена Максима Дзюбіна, Віктора Гудкова, Владислава Дорохіна, Максима Старовойтова. Про них Крим.Реалії писали раніше.
У липні в Сімферополі також з'явилися вулиці Кирила Шведовича, Дениса Бурматова, Віктора Шпихова та Олексія Аврамченка.
Сімферопольець Кирило Шведович – випускник Сімферопольського автотранспортного технікуму. Він був донором крові, розповідала мати російським ЗМІ. Проходив строкову службу в армії, а під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну подався воювати добровольцем.
Загинув Кирило Шведович 15 жовтня 2022 року у Херсонській області. Він командував установкою «Град» і, відпрацювавши по цілі, не встиг залишити місце атаки – йому «прилетіла отвєтка», пишуть російські ЗМІ. Сімферопольцеві було 30 років.
Віктор Шпихов на момент початку Росією повномасштабного вторгнення в Україну встиг закінчити Сімферопольську школу №43 та агропромисловий коледж імені Вернадського.
Працювати за професією не став і пішов служити до російської армії морським піхотинцем. Загинув під час бойових дій проти України 10 березня 2022 року.
«Віктор Шпихов загинув під час взяття стратегічного об'єкту в Маріуполі. Морським піхотинцям удалося відбити позицію. За пів години вони потрапили під мінометний обстріл», – повідомляють у російській адміністрації Сімферополя.
Йому було 18 років.
Олексій Аврамченко народився та виріс у Сімферополі. Навчався у міській школі №40.
Одразу після її закінчення вступив до Вищого військово-політичного будівельного училища Сімферополя, який закінчив із червоним дипломом. Служив у Кримському територіальному управлінні Військової служби правопорядку ЗСУ, був заступником командира з виховної роботи. 2014 року Олексій Аврамченко перейшов на службу Росії. Був заступником командира 136 готельної гвардійської мотострілецької бригади в Дагестані.
Воювати проти України вирушив у 49 років, будучи заступником командира 20-ї гвардійської мотострілецької дивізії, дислокованої у російському Волгограді.
Загинув 9 липня 2022 року. Місце та обставини загибелі не уточнюються.
Керченський пантеон
У Керчі вулиці названо на честь Олега Орлова, Володимира Чеботарьова, Кирила Захарова та Олександра Краснобаєва.
Олег Орлов народився, за інформацією російської адміністрації Керчі, в Аджимушкаї. Закінчив місцеву школу №26 та вступив до Керченського професійного ліцею сфери обслуговування. Потім був призваний на строкову військову службу, після якої залишився служити в лавах Збройних сил Росії за контрактом та переїхав до російського Краснодара. Загинув у 23 роки в Запорізькій області у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«15 березня 2022 року єфрейтор Олег Орлов виконував завдання щодо звільнення аеропорту поблизу селища Приазовського, потрапивши під артилерійський обстріл, отримав несумісні з життям поранення», – повідомляють у російській адміністрації Керчі.
З російським військовим попрощалися в Керчі у березні 2022 року. У нього залишилися дружина та дві доньки.
В одній групі з Олегом Орловим навчався Олександр Краснобаєв. У ЗМІ згадується, що він виріс у сім'ї військовослужбовців та мріяв бути військовим, як його батько. З юного віку захоплювався зброєю, хотів стати командиром роти та одружитися, мріяв про дочку.
Олександр Краснобаєв загинув 24 серпня 2022 року під час боїв у районі Каховської ГЕС у Херсонській області. Про обставини загибелі у відкритих джерелах не згадується.
«Колонна підрозділу, у складі якої Олександр Краснобаєв виконував службово-бойові завдання, під час здійснення маршу потрапила у вогневу засідку противника. Під часі бойового зіткнення загинув смертю хоробрих на полі бою», – йдеться у листі, отриманому батьками керчанина від військового командування.
Про керчанина Володимира Чеботарьова теж нагадує меморіальна дошка у міській школі №2, в якій він навчався. Його батьки їздять на автомобілі із зображенням померлого сина.
Керчанин навчався у судномеханічному технікумі та грав у футбол за місцеву команду «Авангард». Після закінчення технікуму пішов служити в російській армії, потім уклав контракт.
Загинув першого ж дня російського повномасштабного військового вторгнення в Україну. Володимиру Чеботарьову був 21 рік. Обставини смерті невідомі. У нього залишилися мати, батько та брат.
Російський військовий похований у Керчі поряд із меморіалом пам'яті студентів Керченського політеху, які загинули внаслідок теракту в 2018 році. Його могила – поруч із Олегом Орловим.
Російського військового Кирила Захарова в Керчі увічнили меморіальною табличкою в школі №17. За даними російської влади Керчі, він виріс у православній сім'ї та до 15 років служив вівтарником у керченському храмі Олександра Невського. Закінчив ПТУ № 5, захоплювався музикою та пішохідним туризмом, водив групи альпіністів на російський Ельбрус, здійснивши близько двох десятків сходжень.
Кирило Захаров – колишній український військовослужбовець. У 2011 році він служив у внутрішніх військах у Рубіжному Луганської області, потім перейшов на службу за контрактом у батальйоні морської піхоти в Керчі.
На початку 2014 року підтримав російську анексію Криму і перейшов служити до лав морської піхоти Росії, брав участь у першому військовому параді в Керчі, допомагав зводити арки російського мосту через Керченську протоку. У лютому 2022 року вирушив воювати проти України в рамках повномасштабного вторгнення Росії.
Гордість кримської глибинки
У Ленінському районі вулицю назвали ім'ям російського військового Данила Ткаченка, який загинув у березні 2022 року під час боїв проти України. Він народився і жив у Щолкіному.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, йому було 19 років, він проходив строкову службу в армії, уклав контракт із Міністерством оборони Росії та вирушив на фронт розвідником. Брав участь у захопленні південних областей України. Загинув на Херсонщині.
«У районі селища Каланчак Херсонської області розвідувальна група у складі трьох БТРів Збройних сил Росії потрапила в засідку. В першій машині був дозор, до складу якого входив розвідник Данило Ткаченко. Оцінюючи обстановку, командир машини вирішив відкрити вогонь з важкого озброєння по противнику, цим дати час групі залишити транспорт і зайняти позиції на землі для відбиття атаки. Під час бою БТР Ткаченка був підбитий та знерухомлений. Данило Ткаченко отримав несумісне з життям поранення в голову», – повідомляє російська влада Щолкіного.
Данила Ткаченка поховали на цвинтарі у кримському селі Мисове.
У Нижньогірському районі вулицю назвали ім'ям Тимофія Перепелиці – російського військовослужбовця з місцевого села Уварівка. Там йому раніше встановили меморіальну дошку.
З 2020 року Тимофій Перепелиця служив у російській військовій частині в Перевальному Сімферопольського району у військах реактивної артилерії старшим навідником реактивної системи залпового вогню «Град», потім проходив навчання у російському Саратові та був призначений командиром бойової машини-21 «Град».
Загинув 16 березня 2022 року «від прямого влучання касетного заряду, скинутого з безпілотника на бойову машину», стверджують у кримській організації російської партії «Единая Россия».
У Тимофія Перепелиці залишилися мати і сестра.
У Сакському районі з'явилася вулиця імені Василя Горгуленка. За інформацією газети Чорноморського флоту Росії «Флаг Родины», Василь Горгуленко служив штурманом на штурмовику Су-24 МС на аеродромі Сакського авіагарнізону. Якихось подробиць про його біографію та обставини загибелі у відкритому доступі не знайшлося.
У Красногвардійському районі вулицю назвали на честь російського військовослужбовця Миколи Кошового.
Він – випускник Красногвардійської школи №2. Після її закінчення отримував освіту агронома у Кримському федеральному університеті імені Вернадського.
2020 року Микола Кошовий вирушив на строкову службу до російської армії. Після чого залишився у лавах Збройних сил Росії на контракті, повідомляють у російській адміністрації Красногвардійського. Він був водієм-заправником взводу забезпечення берегового ракетного дивізіону БРК «Бастіон» у Севастополі.
Кримчанин загинув 30 вересня 2022 року «під час виконання завдань» на територіях, підконтрольних угрупованням «Л/ДНР». Йому було 26 років.
У Сімферопольському районі іменами російських військових було названо чотири вулиці. Серед них – Сергій Непран із села Зарічне.
Він служив у російській військовій частині в селі Перевальне Сімферопольського району.
«Героїчно загинув, виконуючи службовий обов'язок під час спеціальної військової операції (так у Росії називають своє повномасштабне військове вторгнення в Україну – КР)», – лаконічно повідомляє підконтрольна Росії влада Добровського сільського поселення.
Обставини загибелі військовослужбовця не уточнюються.
Про Антона Семенога, Іллю Шинкарьова та Віталія Стрижова у відкритих джерелах інформацію знайти не вдалося. Про них нічого не повідомляють навіть офіційні ресурси російських органів влади регіону, звідки вони родом. Їм не присвятили жодного рядка ні про біографію, ні про службу, ні про прощання.
Скільки кримчан у лавах Збройних сил Росії загинули, воюючи проти України, невідомо. Такої статистики у відкритому доступі немає. За найменшими підрахунками Представництва президента України в АРК, кримські втрати становлять декілька сотень людей.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
