Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Про життя харків'янина Віктора Файнберга, передостаннього з учасників демонстрації, що залишилися в живих, на Красній площі 25 серпня 1968 року на знак протесту проти радянської окупації Чехословаччини, можна було б написати роман або зняти детективний фільм. Людина, яка десятиліттями – практично з самого дитинства – готова жертвувати своєю свободою і здоров'ям заради честі та принципів, Файнберг не зраджував собі буквально до останнього дня.
Цю людину гноїли у «психушках» Радянського Союзу і не впускали в путінську Росію. Він провів кілька голодувань, які в результаті стали ударом по радянській каральній психіатрії.
Вже на волі він залишався справжнім рицарем. У 2014 році Файнберг та інший учасник демонстрації на Красній площі Павло Литвинов відмовилися бути присутніми на церемонії посмертного нагородження поетеси та правозахисниці Наталії Горбаневської у Празі. Горбаневську, ще одну учасницю демонстрації у Празі, орденом Масарика нагородив президент Чехії Мілош Земан. Але Файнберг та Литвинов були не згодні з висловлюваннями Земана про Крим. Тоді президент Чехії (зараз він жорсткий опонент путінського режиму) заявив, що «Крим, хоч би що ми декларували, в найближчому майбутньому Україні повернуто не буде. І західні держави, точніше Європейський Союз, мають із цим змиритися». Литвинов і Файнберг заявили, що «свобода неподільна, вона одна й та сама для українців, чехів і кримських татар. Якщо її зрадять в одному місці, її зрадять скрізь».
Це і був, власне, життєвий принцип Віктора Файнберга. Я сказав би, його ідеал. У Радянському Союзі з таким ідеалом жити було не просто складно – неможливо. Проте він прожив дуже гарне життя, життя-вчинок. У роки, коли його співвітчизники воліли пристосовуватися, він вважав за краще давати здачі. Це неприйняття несправедливості не розуміли навіть його батьки – власне, саме вони першими віддали сина до психлікарні, а вже потім – радянське «правосуддя». Це неприйняття несправедливості призводило до непорозуміння з близькими людьми, років випробувань, десятиліть життя на чужині. Але саме завдяки таким людям ми розуміємо, що це таке – бути вільними.
Я хотів було звично написати, що колись, коли Росія буде вільною, ім'ям Віктора Файнберга називатимуть вулиці. Але, з іншого боку, чому потрібно нескінченно чекати, поки зміниться Росія? Віктор Файнберг народився в Україні та захищав Україну від російської агресії до своїх останніх днів.
Тож вулиця Віктора Файнберга, певен, має бути не в Москві, а, як мінімум, у Харкові.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
