Доступність посилання

ТОП новини

Українська культура і російська окупація. Знову надія на добровольців


Під час акції біля Верховної Ради «Обережно! Рупори Кремля!» Активісти нагадали депутатам про ключових осіб реваншу проросійських сил в Україні, а також закликали їх не ходити на ефіри телеканалів «112», «NewsOne» та «Інтер». Київ, 21 вересня 2018 року
Під час акції біля Верховної Ради «Обережно! Рупори Кремля!» Активісти нагадали депутатам про ключових осіб реваншу проросійських сил в Україні, а також закликали їх не ходити на ефіри телеканалів «112», «NewsOne» та «Інтер». Київ, 21 вересня 2018 року

Нещодавно познайомився з одним переселенцем із Криму. Чоловік на своїй малій батьківщині мав добру роботу, непогані доходи. Мав і чимало власності в Криму – будинок у Сімферополі, землю, дачу. І ось він усе це продає, кидає роботу. Разом із сім’єю перебирається на материкову частину Україну – де вже, звісно, немає такої роботи, як раніше. Тут йому довелося починати з нуля. Здавалось, такі дії цілком суперечать «логіці життя». Та, попри те, цей чоловік не шкодує, що так учинив.

Бо вважає себе українцем!

Історія «нетипового кримчанина»

Народився згаданий чоловік у сім’ї військовослужбовців, для яких адресом був «не дом и не улица», а увесь Радянський Союз. Майже все життя він провів у Криму, де українське свідомо маргіналізувалося, а то й цькувалося. У нього типове тюркське прізвище. Його предками були представники різних народів – за винятком українців. Рідною його мовою була російська.

Я не міг не поцікавитися, що зробило його українцем. Здавалось би, проста річ. Якось йому і його дітям запропонували поїхати в Івано-Франківську область на Різдво Христове. Ця поїздка «перевернула» цього чоловіка. Він говорив, що його приємно подивували культура, традиції, з якими йому довелося зустрітися на Галичині. «Я був вражений, – говорив цей чоловік. – І я зрозумів, що цим людям є що захищати. Тому вони й боролися проти різних окупантів». Для нього, фактично «радянської людини», це був шок. Подружився він із свідомими українцями й дорожить цією дружбою до дня сьогоднішнього.

Відтоді цей чоловік для своїх сусідів-кримчан «став бандерівцем». Віддав своїх дітей навчатися в українську школу. Вивчив українську мову. До речі, він та його дружина спілкувалися зі мною дуже доброю українською мовою. Його син працює лікарем у Маріуполі, рятуючи наших поранених бійців, яких привозять із передової.

Цей чоловік із болем говорив про етнічних українців Криму, які раніше були «гомо совєтікумусами», а тепер стали «російськими людьми». Говорив, що вони вітали російських окупантів і ладні були битися з ним, бо він відстоював українську позицію.

Українська культура має протистояти російському культурному імперіалізму

Наведений приклад чудово демонструє, що національна (чи національно-державна) ідентичність людини часто визначається культурними чинниками. Це чудово розуміє сучасне російське керівництво, що вкладає великі гроші в розвиток і поширення російської мови, культури. Після розвалу Радянського Союзу воно послідовно проводило політику російського культурного імперіалізму, що виявлялася в «захисті прав російськомовних», у насадженні «русского мира» і російського православ’я, поширенні російських мас-медіа й популярної культури на теренах колишніх радянських республік і навіть у країнах Заходу, де з’явилися численні російські та російськомовні діаспори.

Активісти під час театралізованої акції «Артистів-рашистів – за поребрик» в рамках кампанії «Бойкот російського кіно» біля будівлі Міністерства культури України. Учасники акції пародіювали і висміювали російських артистів і телезірок, які підтримали окупацію Криму або відзначилися іншими антиукраїнськими заявами. Київ, 8 липня 2015 року
Активісти під час театралізованої акції «Артистів-рашистів – за поребрик» в рамках кампанії «Бойкот російського кіно» біля будівлі Міністерства культури України. Учасники акції пародіювали і висміювали російських артистів і телезірок, які підтримали окупацію Криму або відзначилися іншими антиукраїнськими заявами. Київ, 8 липня 2015 року

Одним із об’єктів російського культурного імперіалізму стала Україна. На жаль, українське керівництво не розуміло небезпеку такої політики, а то й свідомо чи несвідомо підігрувало росіянам. Не треба мати ілюзій – росіяни постаралися, щоб їхні агенти впливу були введені в склад керівних кадрів незалежної України. Росіяни окупували наш інформаційний простір – якщо не в прямій, то в опосередкованій формі. Російська мова стала домінуючою в засобах масової інформації. Українська книга стала екзотикою на полицях книгарень – там панувала книга російська. Під маркою так званої Української православної церкви насаджувалося російське православ’я й «русский мир».

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет під час Всеукраїнського форуму «Захистимо мову – збережемо Україну». Київ, 25 вересня 2012 року
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет під час Всеукраїнського форуму «Захистимо мову – збережемо Україну». Київ, 25 вересня 2012 року

Практично зникло українське кіно. Зате повсюдно в Україні запанувало кіно російське. Українську пісню в мас-медіа, а, відповідно, й у побуті почала витісняти російська попса.

При цьому українська культура свідомо чи несвідомо маргіналізувалася. А то й висміювалася (як це робили й практично продовжують робити деякі горе-гумористи, яких охоче популяризують олігархічні мас-медіа).

Який результат культурного імперіалізму в Україні? Ми отримали немалу кількість людей «російської культури», котрі ладні розглядати росіян як своїх. І такі є не лише на Сході та Півдні, а й на Заході. Просто в різних регіонах є їхні різні концентрації.

Російський культурний імперіалізм став одним із головних чинників російської окупації Криму, а також створення проросійських сепаратистських «республік» на Донбасі. Окупації території передує окупація в головах людей.

Український воїн грає на бандурі під час прощання із побратимами, які загинули у війні України з Росією. Місто Старобільськ Луганської області, 29 липня 2014 року
Український воїн грає на бандурі під час прощання із побратимами, які загинули у війні України з Росією. Місто Старобільськ Луганської області, 29 липня 2014 року

Події в Україні 2014 року змусили серйозно замислитися керівників низки колишніх радянських республік. Адже Росія може спробувати за українським сценарієм окупувати деякі території цих країн, де є відносно велика кількість проросійськи орієнтованого населення. Наприклад, у Казахстані останнім часом почали приділяти чималу увагу пропаганді культурних традицій, що існували на теренах цієї країни. Мета – сформувати на основі місцевих культурних цінностей казахський патріотизм, що би протистояв російському культурному імперіалізму.

А Україна?

Не без того, що робилися в нас певні кроки, аби зменшити російську культурну експансію. Це різноманітні обмеження й заборони, що стосувалися російських мас-медіа, соціальних мереж, кіно- і книгопродукції, виступів окремих російських співаків тощо. Але чи мали вони системний характер? І чи дали очікуваний результат? Адже завдяки сучасним комунікаційним системам світ став відкритим. І заборонами тут особливо не зарадиш.

Російському культурному імперіалізму треба протиставити свій культурний продукт. А з цим якраз і є проблеми. Чи може наше телебачення конкурувати з російським? Зрештою, на українських телеканалах є чимало проросійської продукції – щоправда, переважно не у відвертій, а прихованій формі. І ці нібито наші телеканали, за великим рахунком, у плані культурному мало чим відрізняються від російських. Те ж можна сказати про інші мас-медіа, кіно, книговидання, поп-культуру.

І, схоже, цим не особливо переймаються наші можновладці. Спостерігаючи за роботою українських гуманітарних міністерств та відповідних державних інституцій, складається враження, що в них навіть немає розуміння цієї проблеми. В принципі, діяльність наших державних культурних інституцій мало чим різниться від того, що було до 2014 року. У нашій державі як не було, так і немає адекватної культурної політики, що б враховувала чинник російської агресії.

Український воїн-музикант в зоні бойових дій на Донбасі на лінії фронту
Український воїн-музикант в зоні бойових дій на Донбасі на лінії фронту

Тому, як 2014 року велика надія була на волонтерів, які допомагали розваленій армії, на добровольчі батальйони, котрі, не маючи належної підготовки й доброго озброєння, протистояли російським окупантам, так і зараз у сфері культурній надія на добровольців, що намагаються зберігати й творити український культурний простір.

Правда, виникає запитання, а чим займаються державні культурні інституції, на утримання яких український люд сплачує податки?

Петро Кралюк, проректор Острозької академії

Погляди, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG