СЕВАСТОПОЛЬ – Після вибуху на мосту через Керченську протоку та взяття Збройними силами України Херсона багато севастопольців почали замислюватися, що станеться, якщо місто буде оточене. Чи витримає Севастополь облогу? І йдеться не про ефективність збройної відсічі російських військ, а про елементарне постачання продовольства та енергоресурсів.
Пенсіонерка із сусіднього під'їзду Ніна Григорівна під час Другої світової війни була ще дитиною, але жахи холоду та голоду добре пам'ятає. «Якщо оточать Севастополь, а перед цим зруйнують Кримський міст, ми тут з голоду помремо, – каже вона своїм подружкам, сидячи на лавці біля будинку та демонструючи повну зневіру в досягненні цілей оголошеної президентом Путіним «спеціальної військової операції». – У нас свого нічого немає, зовсім продукти не виробляємо, майже все завезене. Дороги перекриють і все – зуби на полицю».
Жінці далеко за вісімдесят і відповідальності за дискредитацію армії РФ вона не боїться. І, безумовно, права в тому, що сучасний Севастополь, незважаючи на те, що він є великою військовою базою, не має не тільки продовольчої безпеки, а й енергетичної.
Енергозалежність від зовнішніх джерел
Після блекауту 2015 року навіть простим обивателям стало зрозуміло, наскільки Крим і місто-герой Севастополь, зокрема, залежні від електроенергії з України. Підірвані лінії електропередач – і все, півострів поринув у темряву.
Власної генерації вистачало, хіба що, на забезпечення потреб військових і підтримку критичних систем життєдіяльності. Так, у Севастополі трохи електроенергії видавала Севастопольська теплоелектроцентраль (ТЕЦ), її електрична потужність 33 МВт. Побічний продукт виробництва електроенергії – тепло – взимку використовується для обігріву частини Нахімівського району міста.
Побудована ТЕЦ ще 1937 року, під час Другої світової частково зруйнована, потім відбудована заново. Вже в середині 1990-х застаріла фізично та морально: виробництво електроенергії стало нерентабельним через старі газові турбіни.
Також до Другої світової у Севастополі в районі Абрикосівки почали будувати підземну ТЕС, площа багатоповерхового комплексу перевищує тридцять гектарів. У 1950-х будівництво відновилося, але так і не було доведено до кінця – секретний об'єкт «Крот» з невідомих причин «заморозили». Можливо, через те що працювати ТЕС мала на вугіллі, що вже вважалося технологіями минулого.
Під час кримського блекауту російська влада після тривалих потуг і зволікань спорудила енергетичний міст через Керченську протоку – по дну було прокладено потужний кабель, вироблений у Китаї. Укладання здійснювало також китайське судно-кабелеукладач, тому що власних суден у країні-володарці «другої армії світу» не знайшлося.
На повну потужність енергоміст був введений 11 травня 2016 року, аварійно-допустима потужність становила 810 МВт. Як основна точка приєднання та джерела потужності використовується Ростовська АЕС, передбачена паралельна робота кількох ЛЕП.
Але потужності енергомосту вистачало лише для забезпечення половини потреби півострова в електроенергії. Наприклад, у 2017 році в Криму було досягнуто таких максимумів енергоспоживання: 1427 МВт – зимовий та 1249 МВт – літній.
Для зниження залежності від поставок електроенергії ззовні у 2019 році було збудовано Балаклавську ТЕС у Севастополі потужністю 496 МВт і Таврійську ТЕС у Сімферополі потужністю 470 МВт.
Вітряні та сонячні електростанції в Криму до 2014 року давали близько 5% електроенергії, наразі дані не публікуються.
Також на півострові працюють менш потужні теплоелектроцентралі (ТЕЦ): Сімферопольська, Камиш-Бурунська та Сакська, а також ТЕЦ Кримського содового заводу і заводу «Кримський титан».
Основний вид палива ТЕС – природний газ, аварійне паливо – дизельне. Власного видобутку газу в Криму зараз практично немає – після того, як Україна знищила платформи так званих «вишок Бойка», які качали блакитне паливо на українському шельфі.
Є ще Стрілківське родовище в сусідньому з Кримом Генічному районі Херсонської області, звідки нині також йде газ у Крим. Але основна кількість блакитного палива надходить газопроводом із Росії.
Що з цього всього випливає? Насамперед, те, що при пошкодженні газопроводу, що йде через Керченську протоку до Криму та північного газопроводу з Херсонської області, на півострові повністю зупиняться ТЕС і ТЕЦ. Про перехід на резервне дизельне паливо також можна буде забути, оскільки під час бойових дій у Криму залізничні колії також будуть під ударом.
Місто-герой без складських запасів продовольства
Не краща ситуація і з постачанням цивільних осіб продовольством в умовах можливих бойових дій. За словами міських чиновників, більшістю видів продуктів Севастополь забезпечує себе лише на десять відсотків, решта завозиться з Криму чи взагалі із сусідньої Росії. І це місто відчуло сповна відразу після вибуху на Керченському мосту: поставки припинилися, полиці магазинів на деякий час спорожніли.
Але це не так страшно, як небезпечно те, що немає складів для зберігання стратегічних запасів продовольства у разі війни чи стихійних лих. За винятком російських військових складів, але там запаси закладені, виходячи з чисельності особового складу та на певну кількість днів.
Водночас за СРСР стосовно забезпечення продуктами Севастополь був досить самодостатнім. Тоді було створено цілу інфраструктуру, що забезпечувала все місто стратегічним запасом продовольства на пів року, а в деяких сферах майже на рік. Сьогодні від неї фактично нічого не лишилося.
У Сарандинакіній балці, неподалік залізничного вокзалу, був млиновий комбінат, який нині не працює і покинутий. На елеваторі на 15 тисяч тонн зерно перероблялося на борошно і фасувалося. Там же відбувалося виробництво круп і комбікормів на основі переробленого зерна, які постачалися на приміські державні свиноферми та птахофабрики.
Поруч із млиновим комбінатом працював військовий хлібозавод, нині також закритий. Аналогічна доля спіткала і хлібозавод підприємства «Цар-хліб» на вулиці Гоголя: його спочатку закрили, потім розікрали, а зараз російська влада взагалі віддала його територію під забудову.
Декілька приміських колгоспів і радгоспів повністю забезпечували місто овочами та фруктами, а також м'ясом і молоком. Але, що найголовніше, ця продукція централізовано здавалася на зберігання: на овочебази та холодильник у районі вулиці Токарева. Наразі всі ці підприємства перебувають у приватній власності, продукти там зберігаються виключно на продаж, стратегічних запасів продовольства немає.
При цьому кількість та ємність продовольчих складів Чорноморського флоту Росії також знизилися в рази, що було пов'язано зі зменшенням кількості особового складу після поділу флоту.
Таким чином, місто при оточенні його Збройними силами України ризикує залишитися без електрики, тепла і продуктів. Але, як неодноразово заявляв президент України Володимир Зеленський, ЗСУ із цивільним населенням не воюють та ударів по цивільних об'єктах не завдають.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
