Популярний український письменник Дорж Бату (справжнє ім'я – Андрій Васильєв) зізнається, що від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну дні «зліпилися для мене в один великий, дуже важкий і виснажливий день». Бату став волонтером та амбасадором благодійного фонду, який підтримує постраждалих від російської агресії, одним із борців за закрите небо над Україною та прихильником бойкоту російської культури у світі. В інтерв'ю Крим.Реалії він поділився роздумами про те, як скасування російської культури допоможе росіянам усвідомити масштаб їхнього краху, чому українцям не варто переживати, що НАТО не закриє українське небо, і якою стане література повоєнної України.
Про скасування російської культури
– Один із ваших останніх постів у фейсбуці – про анулювання російської культури. «Російська культура, наука, мистецтво – обнулилися на десятки років», – пишете ви. Водночас противники такого підходу можуть сказати про те, що умовний Достоєвський не причетний до вбивств у Бучі, більше того, вбивці навряд чи його читали.
– Мої батьки належали до російської культури – вони музиканти, тому я маю моральне право говорити про те, що російська культура зараз втратила моральне право представляти свою націю на міжнародній арені. Всередині Росії – будь ласка.
Російський народ має усвідомити ту прірву, в яку він упав
Говорити про примирення на ґрунті культури – безпідставно. Російський народ має усвідомити ту прірву, в яку він упав, і той масштаб краху, в якому опинилася вся російська нація. Через процедуру Cancel Russia можливе певне усвідомлення масштабу катастрофи.
Після початку повномасштабної війни я розмовляв із кількома представниками російської культури, які абсолютно, ні на йоту не розуміють, що взагалі відбувається.
Це покоління представників російської культури, мистецтва, літератури – воно вже втрачене. Всі ці гергієви, мацуєви, сорокіни та акуніни – вони втратили моральне право представляти будь-що на міжнародній арені. Більше того – молоде покоління представників культури теж втратило таке право, бо вони виросли за умов цієї пропаганди, за умов путінської Росії.
Російська культура фактично обнулила себе, і я думаю, що говорити про культурний діалог за найоптимістичнішими підрахунками можна через 20-30 років, а то й більше.
Вулиці Бучі всіяні тілами цивільних осіб після російської окупації (фотосвідчення)
– Це якщо культура взагалі зможе розвиватися в умовах світового бойкоту.
– Питання, в якому напрямку вона розвиватиметься. Тому що можна співати в Ісаакіївському соборі «Наводь, Петров, на місто Вашингтон» («Наводи, Петров, на город Вашингтон») – це теж російська культура і повністю відображає її нинішнє обличчя.
– Стівен Кінг вирішив не друкуватися в Росії. А як ви ставитеся до припинення імпорту культури в Росію? Борис Акунін, на повідомлення у фейсбуці якого ви теж реагували, пише, що такі дії зміцнюють диктатуру. Приберуть Кінга, залишиться Прилєпін.
– Це має бути вибір російського народу. Якщо їм згодовуватимуть Прилєпіна і їм буде окей – ну, значить, окей. Якщо ж ні, значить, вони шукатимуть Кінга будь-якими іншими способами. Якщо вони його не знайдуть, то мають зробити так, щоб політичні умови в країні сприяли тому, щоб Кінг там з'явився.
Настав час нагадати росіянам, що все в їхніх руках, а не в руках умовного Стівена Кінга. Вони самі повинні вибороти право представляти свою культуру на міжнародній арені і бути залученими до цієї культури.
Настав час нагадати росіянам, що все в їхніх руках, а не в руках умовного Стівена Кінга
Як сказала колишня російська телеведуча Тетяна Лазарева, Росію треба зруйнувати, а на її місці збудувати нову. Ось коли буде побудовано нову Росію, можна подумати про те, чи слід робити примирення через культуру. До цього моменту всі спроби вести про це розмову я вважаю недоречними та шкідливими.
Після інтерв'ю Дорж Бату надіслав посилання на новину, що делегація «діячів культури» з Бурятії побувала на «гастролях» в ОРДЛО. «Одна маленька деталь, яку я забув згадати, – написав він із цього приводу. – Про яке мистецтво може йтися?»
Про майбутнє України
– Україна зараз – у центрі світової уваги. Однак, якщо війна буде затяжною, рано чи пізно щось станеться і відверне на себе увагу інших країн. Щось виникає завжди. І на що тоді розраховувати Україні?
– Не розумію предмета розмови, бо не бачу, що могло б зараз відвернути увагу від проблеми України. Розумієте, це є проблема безпеки Європи, це, якщо хочете, проблема безпеки світу. І ця війна буде, на жаль, дуже довго актуальна. Чи можна було за умов Другої світової війни хвилюватися, що світ відвернеться? Ні! Весь світ жив Другою світовою.
– Якщо говорити про Другу світову, чи не здається вам, що зараз час чемберленів? Наприклад, Україна давно просить закрити небо, але цього не відбувається. Можливо, політика умиротворення агресора досі лишається в головах?
Політика умиротворення пануватиме доти, доки агресія не торкнеться тих, у кого в головах ця політика панує
– Цілком згоден із цим. На жаль, уроки 1938-39 років не були вивчені. Політика умиротворення пануватиме доти, доки агресія не торкнеться тих, у кого в головах ця політика панує.
– Якщо розвинути цю думку, то виходить, що якщо Росія обмежить театр воєнних дій Україною, то й на літаки від НАТО українській стороні не варто розраховувати?
– Я не вважаю себе експертом у політичній сфері. Все, що я скажу, це моя приватна дилетантська позиція. Я можу вважати себе експертом у галузі траєкторій, а все інше – мої рефлексії.
Механізм НАТО дуже громіздкий і малоефективний. Але країни можуть на своєму рівні ухвалювати рішення, консультуючись не в рамках НАТО, а одна з одною. Я вважаю, що в нинішніх умовах співпраця, наприклад, Польщі та Британії, Польщі та Сполучених Штатів, Польщі та України є більш ефективною, ніж у рамках НАТО.
Я не став би переживати, що НАТО не закриє офіційно небо над Україною. Це можна зробити в інйший спосіб, особливо не розголошуючи, як саме. Тому що те, що нам потрібно, – не щоб НАТО юридично закрило небо, а щоб небо було закрите по факту.
– Але для України важливо, щоб така допомога прийшла якнайшвидше.
– Вона вже надається, процеси вже йдуть.
– На початку повномасштабної війни частина української громади мала надію, що перемога над Росією дозволить витіснити російські війська не лише з материкової України, а й з Криму. Нині такі оптимістичні настрої трапляються рідше. Водночас, тема Криму виникає на українсько-російських переговорах у Стамбулі, і це сприймається не так однозначно. На вашу думку, чи можливі у майбутньому спроби Заходу натиснути на Україну, щоб обміняти Крим на мир?
– На мою особисту думку, це неможливо. Це прямо суперечить заявам тих країн, які визнають суверенітет і територіальну цілісність України, це суперечить усім резолюціям Генасамблеї ООН щодо Криму. Це дуже небезпечний прецедент, який розв'яже руки агресорам у всьому світі. Цього не буде.
Про літературу
– Як змінилися ви за ці 42 дні?
– Не було часу над цим подумати. Всі дні, починаючи з 23 лютого, зліпилися для мене в один великий, дуже важкий і виснажливий день. Я все ще у ньому продовжую жити.
Можу сказати: 2014 рік сильно змінив нас. 2022-й змінить ще сильніше.
– Що в Україні читатимуть після перемоги?
– Читатимуть те саме, що й до. Звичайно, буде дуже багато ветеранської літератури, літератури про осмислення цієї війни, про людські трагедії та про людський порятунок. Буде переосмислення всіх цих процесів на євразійському континенті. Література, яку ми читали до війни, також нікуди не зникне. Український книжковий ринок буде насиченішим і якіснішим, ніж до війни.
– «Видавництво Старого Лева» виклало ваші електронні книги у вільний доступ. Чи були фідбеки?
Люди читають книжки зараз у бомбосховищах, на передовій, на блокпостах тероборони і за кордоном
– О, їх було дуже багато. Коли рахунок пішов на сотні, я перестав рахувати. Люди читають книжки зараз у бомбосховищах, на передовій, на блокпостах тероборони і за кордоном. Я це все бачу. Мені пишуть, дякують. Наразі вже понад 11 тисяч завантажень моїх книг.
І це (вільний доступ до книг Бату – КР) добре, тому що люди можуть зберегти кошти, підлікувати своє психічне здоров'я – тому що треба відволікатися від жаху в стрічках новин – та й паперові книги не потрібно тягати з собою.
Як загалом ця ініціатива виникла. Коли почалася повномасштабна війна, у соцмережах мені почало прилітати дуже багато фото. Читачі фотографували мої книги на блокпостах, окопах, бомбосховищах. Мені здавалося, що це неправильно. Брати з собою паперову книгу на передову не надто раціонально. «Моцарт 2.0» або «Франческа. Власниця офіцерського жетону» – це великі книги. Набагато корисніше замість них взяти з собою ліки, боєкомплект чи їжу.
– Читаючи зараз людські історії про війну, не ловили себе на думці, що ваша наступна книга має бути про це?
– Були такі думки. Я не відкладаю попередніх планів, але зараз я маю більш серйозний проєкт, який допоміг би українському та світовому читачеві зрозуміти, як діє російська пропаганда і що в головах у росіян. Як це все розпочиналося.
– Найчастіше я зустрічаю зворотні настрої: українці вже не хочуть розбиратися, що в головах громадян країни-агресора. Це вже не здається важливим.
– Прямо зараз перед нами набагато важливіші проблеми, ніж розуміти, що там у головах у росіян. Але як історик я впевнений, що ця книга згодом допоможе розібратися не лише в цьому, а й якось допомогти та убезпечити себе від цієї загрози.
– Чи не буде це схоже на виправдання?
– У жодному разі! Виправдання росіян? Ви серйозно?
– Якщо спроба логічно пояснити, чому все відбувається саме так, як з'являються масові вбивства на окупованих територіях України…
– Пояснення не завжди є апологетством. Пояснення не дорівнює виправданню. Як і переговори – це не здача позицій.
Простий приклад: слід пояснити, чому не можна вірити росіянам. А їм не можна вірити: ні заявам їхніх політиків, ні заявам їхніх лібералів.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://d3e1m6ew10i0fy.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
