6 січня Вселенський патріарх Варфоломій підписав томос щодо надання автокефалії Православній церкві України. Процес створення самостійної церкви, який ще кілька місяців тому здавався нездійсненним навіть відчайдушним оптимістам, формально завершився, коли патріарх у соборі святого Георгія Переможця вручив томос першому предстоятелю автокефальної української церкви митрополиту Епіфанію.
Зрозуміло, що це лише документальне завершення процесу. Насправді все тільки починається. Російська православна церква і політичне керівництво Росії і далі намагатимуться зробити все можливе, щоб перешкодити визнанню ПЦУ світовим православ’ям. Витрачатимуться мільйони доларів, діятимуть пропагандистські і дипломатичні апарати церкви і держави. До спроб перешкодити становленню української церкви залучатимуть ієрархів і прихожан Російської православної церкви в Україні – їх змусять відвідувати православних ієрархів світу і доводити, що «єдиною канонічною церквою» України є не українська, а російська церква. Але процес будівництва нової церкви це вже не зупинить, я б навіть сказав – прискорить. Тому що паралельно з процесом цього будівництва буде відбуватися процес розкладання і деградації чужої церкви на українській землі.
Звичайно, процес визнання автокефалії Православної церкви України не буде швидким – це зовсім не те ж саме, що визнати незалежність держави. Але за кілька десятиліть ми просто забудемо про сумніви і проблеми, мало хто навіть згадає, що колись в Україні була не українська, а російська церква. І мало хто зможе відповісти на питання – а чому власне так було, чому процес визнання нової церкви був таким непростим. Тому що це абсолютно природно – своя країна і своя церква, тим більше в такій великій країні.
Поява Православної церкви України вже сьогодні докорінно змінила розклад сил у православному світі. Вона нагадала про можливості Вселенського патріархату, вона продемонструвала, що насправді означає лікувати розкол і що таке – провокування розколу серед вірян. Вона назавжди позбавила Московського патріарха необґрунтованих претензій на провідну роль у православному світі. І це – ще до підписання томосу!
Сам процес визнання іншими православними церквами нової сестри-церкви буде не менш вражаючим. Самі спроби зупинити визнання цієї церкви будуть щоденними сеансами самовикриття і ганьби, демонстрацією того, хто думає про Бога і людей, а хто – про політику і Путіна. Так що не варто сумніватися в історичній значущості процесу становлення нової церкви – і для нас, і для тих, хто буде намагатися йому перешкодити.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
