Спеціально для Крим.Реалії
Роки перебування Криму під покровом двоголового орла Російської імперії аж ніяк не були часом «тиші, гладі та Божої благодаті». Поразка Петербурга в Кримській війні – факт, відомий усім. Ганебна політика витіснення з півострова кримських татар довго замовчувалася, але стала активно досліджуватися в останні роки. Настав час висвітлити і повстання місцевих жителів проти влади, головне з яких відбулося в Севастополі в червні 1830 року.
На Корабельній слобідці урядові війська оточили місцевих жителів, полковник Воробйов вступив з повстанцями в переговори. Але з боку міста до місця подій приспіли озброєні матроси і робітники. Воробйов наказав стріляти з рушниць і польових знарядь, але його наказ не був виконаний. Воробйова вбили заколотники на місці, офіцерів і канонірів взяли в полон. Частина солдатів приєдналася до повсталих севастопольців, у яких тепер на озброєнні були і гармати.
Першими з міста бігли поліцейські. Нечисленні піхотні частини відмовлялися стріляти в народ. Тих представників вищого командування, які залишилися в місті, охопила паніка
Тим часом у Севастополі буяла народна стихія. За ніч було розгромлено сорок квартир військового і цивільного начальства, торговців і комісіонерів, які наживалися під час карантину на скупці і перепродажу продуктів харчування за завищеними цінами. На вулицях матроси і солдати перевіряли всіх підряд у пошуках переодягнених офіцерів і чиновників.
До ранку весь Севастополь перейшов до рук повстанців. Першими з міста бігли поліцейські. Нечисленні піхотні частини відмовлялися стріляти в народ, більше того, деякі офіцери співчували повстанцям і надавали їм підтримку. Тих представників вищого командування, які залишилися в місті, охопила паніка.
4 червня на вимогу народу генерал Андрій Турчанінов, який відсиджувався в приміщенні комендатури під вартою, видав наказ про повну ліквідацію карантинних обмежень:
«Оголошую всім жителям міста Севастополя, що внутрішня карантинна лінія в місті знята, жителі мають безперешкодне сполучення між собою, в церквах богослужіння дозволяється проводити, і ланцюг навколо міста від нинішнього установлення перенесений далі на дві версти».
Чотири дні, з 3 по 7 червня, місто перебувало у владі повсталих, а тим часом новоросійський генерал-губернатор Михайло Воронцов вживав заходів до придушення бунту. Севастополь був оточений надійними військами, звезеними з інших міст Криму.
Активне ядро бунтівників – матроси і військові робочі – виступали проти самої системи постачання на флоті, але їхні проблеми мало турбували інших
Серед повстанців почалися розбіжності. Основна маса населення – дрібні торговці, ремісники і біднота – прагнули лише до ліквідації карантинного оточення і, в крайньому випадку, покарання винних у зловживаннях чиновників. Оскільки карантин був скасований, а дома спекулянтів, в основному, розграбовані, сенсу в подальшому повстанні вони не бачили. Активне ядро бунтівників – матроси і військові робочі – виступали проти самої системи постачання на флоті, але їхні проблеми мало турбували інших.
Тому коли 7 червня 1830 року вірні уряду частини 12-ї дивізії генерала Тимофєєва, викликаної з Феодосії, увійшли в місто, народ не став масово чинити опір. Позбавлені підтримки матроси не мали жодного шансу на успішну оборону.
Негайно після захоплення Севастополя почалися переслідування бунтівників, що здійснювали військово-судові комісії під керівництвом самого Воронцова.
Для залякування жителів за наказом Воронцова засуджених страчували в районах повсталих слободок. Фінальним акордом розправи стало виселення восени без суду понад 4,5 тисячі матросів із дружинами
За звинуваченням притягли майже 20% усього населення міста, понад півтори тисячі осіб віддали під суд. Сімох головних «заколотників» засудили до страти, інших – до побиття палицями і заслання після покарання на каторгу. Це були 470 робочих, 400 матросів, понад 100 солдатів і майже 500 цивільних, 90% яких були дружинами та вдовами матросів. Суду піддали 46 офіцерів, в основному молодших. Для залякування жителів за наказом Воронцова засуджених страчували 11 серпня 1830 року в районах повсталих слободок. Фінальним акордом розправи стало виселення восени без суду понад 4,5 тисячі матросів із дружинами з найбідніших кварталів в інші міста – передусім холодний Архангельськ, щоб витравити з містян бунтівний дух.
Можливо, нинішнім керівникам міста варто згадати, що зловживання нікому дурно не минаються?
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не конце відображають позицію редакції
