Спеціально для Крим.Реалії
Газета російського парламенту Криму опублікувала журналістське розслідування про те, чому російська влада не дає розвиватися місцевим курортам. У матеріалі описується прикра доля селища Стерегуще, а також Бакальської коси та Бакальського озера, які були визнані при Україні курортами.
Редакція відверто визнає, що «курорт процвітав до 2014 року, поки варварський видобуток піску в ландшафтно-рекреаційному парку «Бакальська коса» не призвів до того, що ця довга піщана смуга сточилась, утворилися промоїни».
«До узбережжя села плином стало прибивати камку (морські водорості – КР), і поступово колись краще узбережжя Північно-Західного Криму зникло. Місцеві жителі втратили своє єдине джерело доходу – курортників і стали заручниками ситуації, не з їхньої вини ситуації, яка, до слова, з року в рік погіршується», – пише видання.
Ще недавно за тихим, спокійним і бюджетним відпочинком сюди їхали десятки тисяч туристів, а сьогодні потенційні курортники обходять це місце стороною
Ще недавно за тихим, спокійним і бюджетним відпочинком сюди їхали десятки тисяч туристів, а сьогодні потенційні курортники обходять це місце стороною. Чому за кілька останніх років село буквально вимерло?
З публікації випливає, що журналіст «на чималій відстані від пляжу відчула неприємний запах водоростей, що гниють».
«Місцеві жителі розповідають, влітку не те що узбережжям гуляти нестерпно, в будинках кватирки не відкриєш – в приміщення відразу вривається смердючий запах органіки, що розкладається. А оскільки її тут тонни, і процес гниття відбувається вже протягом декількох років, то і зимове холодне повітря не може стримати сморід, що розповзався навколо. Загалом, колись золоті піски курортного селища «з'їдені» так званою камкою, і тепер тутешнє узбережжя, звісно, стало непривабливим для курортників. А бази відпочинку, приватні готельчики, мініготелі, які ще кілька років тому не знали відбою від відпочивальників, сьогодні або збанкрутували, або ледь-ледь зводять кінці з кінцями», – йдеться в публікації.
Автор з ностальгією пише, що раніше в Стерегущому усе було інакше: «Тут були широкі чисті пляжі, відкрите море, що добре прогрівається на мілководді, при цьому не бувало натовпів народу, вірніше, величезний простір дозволяв відпочивальникам почуватися вільно, тому спокійний пляжний відпочинок тут був гарантований завжди та всім. До того ж в цьому віддаленому куточку ніхто не «ломив» ціни, і приїжджі, які не мають тугих гаманців, але охочі погрітися на сонечку і купатися в теплому морі, оздоровитися, із задоволенням вибирали Стерегуще – недорого тут влаштовувалися і чудово проводили відпустки».
Автор визнає, що Постановою Кабміну України № 1449 «Про встановлення переліку водних об'єктів, що належать до категорії лікувальних» у 1996 році озеро входило в список лікувальних, оскільки «у водоймі було виявлено чотири тисячі кубометрів цілющої грязі». Як випливає з публікації, цією гряззю «можна лікувати не лише захворювання опорно-рухової системи, а й серцево-судинні, гінекологічні, шкірні, порушення травної, периферичної та центральної нервової систем».
Що ж зараз?
Знаючи, що весь Роздольненський район включений у російську програму «Розвитку курортів і туризму», місцеві жителі виступили з ініціативою надати селу Стерегуще і Бакальській косі статус курорту місцевого значення. Адміністрація району підтримала пропозицію. 20 березня 2020 року районне керівництво направило в Мінкурортів відповідне звернення. Схожі листи надіслали й громадські активісти.
Але у відповідь міністерство вирішило повчити авторів листа, і відповіло фактично відмовою
Але у відповідь міністерство вирішило повчити авторів листа, і відповіло фактично відмовою. І хоча Стерегуще відповідає майже всім вимогам до курорту, ніхто не хоче займатися встановленням меж, санітарною охороною, забезпечувати захист і збереження природних лікувальних ресурсів. Голова громадської організації «Рада місцевого самоврядування «Територія здорового глузду» Неля Курбакова скаржиться журналістам, що профільні міністерства не збираються щось робити в цьому плані. Мінекології не включила Бакальське озеро в свій наказ «Про прибережні озера Криму для перспективного надання статусу лікувально-оздоровчих місцевостей».
«І це попри те, що в постанові Кабінету міністрів України № 1499 від 1996 року «Про затвердження переліку водних об'єктів, що належать до категорії лікувальних», яку ніхто не скасовував, Бакал вважається лікувальним», – вигукує автор. Тобто – ось би їм і користуватися далі українською постановою!
Куди ж усе поділося?
Однак «Кримська гідрогеологічна режимно-експлуатаційна станція» зробила висновок про те, що «донні відкладення озера сильно засмічені, мінералізація дуже низька», в ньому немає «кондиційних запасів лікувальних грязей», «воно нецікаве для промислового освоєння». Куди ж усе поділося?
Автор дослідження, свята простота, пише, що «за сприяння глави Криму видобуток піску на косі заборонили, але екологічна катастрофа вже сталася, тобто – обмежуватися цією забороною недостатньо, треба вживати кардинальних заходів: утилізувати камку, відновлювати косу і заново відроджувати курорт».
А наче глава Криму Сергій Аксенов з самого початку не знав, як саме, за скільки, з якими наслідками та для чого добувався пісок на Бакальській косі? Це не з його чи дозволу або згоди там відкрили цей варварський видобуток, що призвів до екологічної катастрофи на унікальному курорті? І він мовчав до часу, поки пісок потрібен був, а потім заборонив, і все кинув як є, нікого не зобов'язав провести рекультивацію. То чи варто до нього тепер апелювати?
І тепер про найголовніше. При Україні до планування розвитку курорту і Рада міністрів, і міністерства, і Верховна Рада Криму, і інвестори та громадські організації підходили комплексно. Вони не будували непотрібних трас і мостів, не ставили непотрібних військових частин, провели демілітаризацію півострова і розробили Перспективний план розвитку Криму до 2030 року, в якому все було розраховано та узгоджено.
При Україні вважалося, що Крим для курортних потреб освоєний лише на третину. Тобто план передбачав зростання всього кримського курорту в тричі!
При Україні вважалося, що Крим для курортних потреб освоєний лише на третину. Тобто план передбачав зростання всього кримського курорту в тричі! І тоді для цього були всі умови та можливості. Це були й модернізація курорту на Південному узбережжі Криму, і будівництво нових курортів у Західному Криму, на Керченському півострові та на його узбережжі двох морів, на Азовському узбережжі Криму, а також частково і в степовій зоні. Російські чиновники та колаборанти, які прийшли в Криму до влади в результаті анексії, і відрізняються політичними амбіціями, але є абсолютними дилетантами в економіці та територіальному плануванні, не мають і частини того комплексного мислення і планування, яке існувало в Криму на початок 2014 року.
Минуло сім років. І це тоді курортний потенціал Криму був освоєний на третину. Сьогодні його курортне освоєння ще зменшилася, але розвиватися йому вже нікуди. Який курорт у Стерегущому, якщо все узбережжя – від Севастополя, Миколаївки, Євпаторії, Донузлава і до Чорноморського забите танками, літаками, вертольотами, ракетами, військовими частинами та ще бозна-чим?
Крим для Росії – це не курорт, а військова база. І їй підпорядковано все. Які там лікувальні грязі?
Хто пустить туди курортників, тим більше за пів ціни, якщо всі хочуть урвати? Тим більше, що російська влада взагалі не бачить перспектив для курортного розвитку Криму. Всі програми створюються для видимості. Автор сама пише, що «росіяни їдуть то на патріотичній хвилі, то на «ковідній». А для справжнього відпочинку у них є Сочі. Крим для Росії – це не курорт, а військова база. І їй підпорядковано все. Які там лікувальні грязі?
У людському відношенні Крим сьогодні освоєно російською владою ще менше, ніж до 2014 року, але він уже перевантажений військовою та невластивою йому масштабною громадською інфраструктурою в такій мірі, що для курорту справжнього місця і справжніх перспектив немає. При цьому той же Сергій Аксенов багато разів говорив, що «кримчани не постраждають, ми все робимо в інтересах кримчан», а насправді інтереси кримчан навіть у розрахунок ніхто не брав ні в лютому-березні 2014 року, а після них – тим більше. Саме кримчани постраждали найбільше.
Москва свого досягла. Міністр оборони Сергій Шойгу каже, що Крим – неприступна фортеця. Ось і живуть тепер кримчани в фортеці, хоча при Україні жили на курорті. Який розвиток курорту може бути в Феодосійському регіоні, якщо в сховище в Кизил-таш уже завезено ядерну зброю, а сам округ напханий військовими частинами? Який розвиток курорту може бути в Роздольненському, Джанкойському, Чорноморському районі, якщо Донузлав, Джанкой і їхні околиці напхані танками, літаками, ракетами, кораблями? Де ви бачили в світі курорти на полігонах і військових базах?
Москва свого досягла. Міністр оборони Сергій Шойгу каже, що Крим – неприступна фортеця. Ось і живуть тепер кримчани в фортеці, хоча при Україні жили на курорті
При Україні влада Севастополя із захопленням сприймала демілітаризацію міста і будівництво в ньому курортної галузі, але місто і Донузлав знову перетворені в базу Чорноморського флоту, якими Росія загрожує всьому Чорноморсько-Середземноморського регіону і веде війну в Сирії та Лівії.
Який розвиток курорту може бути в Севастополі та Євпаторії, якщо там усе віддано на відкуп військовим, їхнім інтересам? Від кого там Росія оборонятиметься ядерною зброєю? Про які інтереси кримчан можна говорити, якщо в Крим уже завезені приблизно мільйон переселенців із Росії – чиновників, військових, пенсіонерів, силовиків, прокурорів, поліцейських, слідкомівців та інших, у яких зарплати в декілька сотень (тисяч – КР) рублів, а в кримчан пенсії – добре, якщо по 10-20 тисяч рублів.
Які інтереси кричман вони можуть відстоювати? У них мислення побудоване так, що в ньому немає кримчан і їхніх інтересів. Автор пише про необхідність «прориву», але хіба не видно, що при російських умовах і при російської влади ніякий курортний прорив неможливий? На жаль!
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Мілітаризація Криму
Після анексії Криму в 2014 році Росія проводить регулярні військові навчання на півострові та в акваторії Чорного моря, а також завозить військову техніку, зокрема, системи протиповітряної оборони.
У січні 2018 року в районі мису Фіолент на бойове чергування заступили російські зенітно-ракетні комплекси С-400 «Тріумф». У вересні 2018 року такі ж комплекси розмістили і в Євпаторії, а наприкінці року – в Джанкої.
У Генштабі України дії російських військових в Криму називають незаконними.
Заступник постійного представника України в ООН Юрій Вітренко висловив побоювання щодо можливого розміщення Росією ядерної зброї на півострові. Заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України Сергій Кривонос повідомив, що в Криму є кілька об'єктів, де може бути ядерна зброя. Він вважає, що можливість її розміщення на півострові «досить велика».
У 2016 році представник Кремля Дмитро Пєсков заявляв, що Росія не має наміру ні з ким обговорювати розміщення ядерної та неядерної зброї в Криму.
Генасамблея ООН у грудні 2019 року ухвалила резолюцію, що закликає Росію вивести свої війська з анексованого Криму і припинити тимчасову окупацію території України.
