19 жовтня родичі загиблих студентів, викладачів і співробітників політехнічного коледжу пережили ще один шок. Їхнє горе показово виставили не тільки перед земляками. Такої кількості преси, що понаїхала з усієї Росії, за свідченням місцевих журналістів, не було навіть на відкритті мосту. Злетілися, тикали камерами й мікрофонами в обличчя рідних загиблих, їхніх близьких і друзів.
«Близьких, які прийшли попрощатися, викликали за прізвищами загиблих, ‒ розповів мені друг дитинства, який приїхав з Геленджика на похорон похресниці. ‒ Ми не могли прорватися крізь натовп хвилин двадцять, зате чиновники і журналісти опинилися в перших рядах».
Камери пильно стежили за «главою» Криму Сергієм Аксеновим (Аксьоновим) та привезеною ним провладною шушерою. Аксенов проходив площею, клав букети квітів до кожної з сімнадцяти встановлених на постаментах трун. І мені подумалося: він же мав би цією площею повзти на колінах, вимолюючи прощення у матерів і батьків за те, що привів цей «русскій мір» на мій мирний і тихий півострів, зробив з нього полігон не для однієї військової техніки, а, як виявилося, і для відпрацювання контртерористичної операції.
Представники влади красувалися на похоронах, як на черговій піар-акції. Колишня голова міськради Керчі Лариса Щербула звично «торгувала» обличчям перед камерами. «Міністр освіти» Криму Наталя Гончарова примудрилася засвітити модне помаранчеве пальто ‒ ніби вона приїхала не на похорон, а побазікати з директоркою коледжу Ольгою Гребенниковою.
На прощанні вона не істерила, як у день стрілянини, але ж саме після її слів з телефонної розмови з міністеркою і пішла чутка про організований теракт, як у Беслані, а не про стрілянину одинака. І тепер жителі Керчі впевнені, що тоді на нервах вона видала правду, яку потім постаралися приховати. Люди, які знають Гребенникову ‒ а в неї в місті чимала популярність, щоправда, зі знаком «мінус» ‒ зло коментували її слова, що, якби вона була в будівлі, то була б трупом.
Не уявляю, як підуть на навчання до коледжу діти, на роботу ‒ викладачі та співробітники, хто захоче зайняти вакантні місця покійних, а головне ‒ як відреагують батьки на продовження навчання в цьому закривавленому навчальному закладі. Як на мене, то краще перевести дитину куди подалі. Щоправда, навряд чи це гарантуватиме повну безпеку. Турбота про неї в навчальних закладах цілком може обернутися звичайною російською компанійщиною.
На кладовищі, де прощалися із загиблими, було море поліцейських, МНСників і, напевно, фсбешників. Зрозуміло, що їх нагнали з інших регіонів, але місцеві ‒ де були вони, чому на вахтах, як і раніше, сидять бабусі-дідусі, браві відставники-нероби та пенсіонери із жебрацькими прибутками? Зрозуміло, що зараз усіх, так чи інакше причетних до безпеки, накриє хвиля перевірок, як після пожежі в Кемеровській «Зимовій вишні», після чого в Керчі закрили Палац культури кораблів і залишили містян без звичних літніх гастролей столичних артистів.
Але це все ‒ удавана післямова до трагедії. У суботу пішов виписувати направлення на диспансеризацію, зайшов до поліклініки та в черговий раз переконався, що трагедія, що сталася не за десять тисяч кілометрів, а в рідному місті, нікого нічому не вчить. На вході стоїть рамковий металодетектор, який легко обходиться з двох сторін, але якщо відповідальний і чесний чоловік вирішить ним скористатися, то марно: він не працює. Питаю в охоронця, який нудьгує в кутку холу перед камерою відеоспостереження: чому так? А він розповідає, що в усіх трьох будівлях медустанови металодетектори встановили два роки тому, але жоден так і не запрацював. Обіцяли запустити відразу після стрілянини в коледжі, але знову щось не зростається. Він і його колеги, такі ж пенсіонери, попросили в охоронної фірми зброю, але їм відповіли, що тривожної кнопки вистачить.
Тобто якщо за рамкові металодетектори в одному тільки лікувальному закладі Керчі заплачено мінімум півмільйона рублів ‒ то це викинуті на вітер гроші. Адже відвідуваність поліклініки або лікарні нітрохи не менша, ніж у коледжі ‒ значить, людей треба охороняти не менш пильно. Але, мабуть, потрібно, щоб відбулося ще що-небудь не менш гучне, ніж бійня в коледжі, щоб усі нарешті прочухалися та почали діяти.
Містяни створили електронну петицію до Аксенова з вимогою посилити охорону навчальних закладів, зробити її спеціалізованою, з камерами відеоспостереження та пропускним режимом. Але де гарантія, що це стане охоронною грамотою, адже в політехнічному коледжі були й рамки, й турнікети, а підліток спокійно пройшов ‒ причому, як стверджують, з вантажем, який приніс смерть одноліткам. В останні два дні з'явилася нова версія про походження саморобного вибухового пристрою: виготовлений зі снарядів Другої світової війни. Так, Керч була та всі післявоєнні роки залишається вибухонебезпечним містом. Йде розмінування фортеці «Керч», а буквально минулого тижня у дворі багатоповерхівки неподалік коледжу знайшли снаряд, що залишився після війни та пролежав там без всяких вибухотехніків і МНСників кілька днів.
Ситуація в Керчі залишається тривожною: правду ніхто не говорить, тому городяни слухають чутки
Ситуація в Керчі залишається тривожною: правду ніхто не говорить, тому городяни слухають чутки. У своєму дворі почув, як працівниця соцзабезу вправляла бабусям мізки, які чули по телевізору, що підліток був сектантом, там його й навчили стріляти. Йшлося про «Свідків Єгови», церква яких у Росії заборонена. І жінка вмовляла своїх підопічних, що в Україні ці сектанти не тільки зібрання проводили, по хатах ходили, на вулицях всюди стояли зі своєю «рекламою», а нічого подібного ніколи раніше не траплялося.
Керчани ‒ люди добрі: це відзначають усі приїжджі. Ось і зараз вони, знімаючи гроші з банківських рахунків, не економлячи, переказують на спецрахунок хто скільки може для сімей загиблих і постраждалих. Але дивує, що зібрані кошти чиновники обіцяють використати на лікування та відновлення постраждалих. Так, головний лікар лікарні, яка першою взяла на себе весь тягар і біль постраждалих, Марат Єнікєєв не приховує, що всі, хто вижив у бійні, залишаться інвалідами. А як же великий і могутній медичний страховий поліс, який є в кожного жителя окупованого Росією Криму? Він що, знову для проформи, як і рамковий металодетектор? Звісно, не шкода ніяких грошей, щоб допомогти людям, тому що це така біда, що серце зупиняється. Але де гарантія, що спецрахунок не розпатронять чинуші, які набивають свої кишені на всьому, що приховане від ока людського?
Питань після розстрілу в коледжі маса. Навіть і політичних. Те, що не приїхав до Керчі російський президент, як деякі вимагали, ‒ зрозуміло: не з олімпійськими чемпіонами ручкатися. Але чому не оголошена жалоба в Росії, чому на цей теракт не відгукнувся оголошенням хоча б одноденної жалоби президент України ‒ дивує.
Про поведінку керченських чиновників краще промовчати: ці з'явилися прес-релізом зі співчуттями тільки напередодні похорону жертв трагедії. Натомість прокинулась Громадська рада міста-героя Керчі. Є тепер у нас така структурка. Ось вони й висунули «пропозиції» про створення народних дружин і руху юних друзів поліції. Керч і без того наповнена юними друзями МНС, казаків та іншого російсько-патріотичного, у школах відкриті кадетські класи, дітвора, ледь підвівшись із горщика, одягнена у військову форму. Тепер вони відповідатимуть ще й за безпеку свою та однолітків?! Це вже край, але коли серед членів Громадської ради засідає товариш, який колись створив «Кодекс юного керчанина», тоді нічого путнього запропонувати й не зможуть. Та й не треба. Місто живе так, як його нахилили. У суботу поховали ще двох підлітків: хлопця та дівчину, яка померла при транспортуванні в Москву. А напередодні в шлюбній сукні на міському кладовищі поховали її найкращу подругу.
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
