У Києві 26 грудня підбили підсумки третього літературного конкурсу «Кримський інжир/Qırım inciri». На нього щорічно приймають прозу та поезію українською та кримськотатарською мовами в семи номінаціях. Найкращою прозою українською мовою про Крим визнали твір Ірини Звонок «Місячне сяйво на морській воді», а кримськотатарською мовою ‒ «Иште, бу!» Зекіє Ісмаїлової.
Окрім того, у межах «Кримського інжиру» є дві спеціальні нагороди: «За внесок у розвиток кримськотатарської літератури» та «Слова свободи», яку дають засудженим Росією кримським татарам. Цього року лауреатами останньої стали фігуранти «справ Хізб ут-Тахрір» кримські татари Сервер Мустафаєв та Вадим Сірук, яких правозахисний центр «Меморіал» визнав політв'язнями. Про інших переможців і про значення кримського конкурсу для сучасної України йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Перекладачка Мамурє Чабанова у співавторстві з Тимуром Куртумеровим переклала кримськотатарською мовою твір Олександра Довженка «Україна в огні», і вони стали лауреатами третього «Кримського інжиру». Переможниця розповіла Крим.Реалії, що йшла до перемоги довго.
‒ Взяти участь у першому «Інжир» я свого часу так і не наважилася ‒ знала, що багато хто хотів взяти участь. Думала, куди ж мені взагалі з ними змагатися? На другий «Інжир» мене умовив друг Тимур Куртумеров, і ми подали співавторську роботу ‒ переклад «Ворошиловграда» Сергія Жадана. Вийшли у фінал, але не перемогли. Вирішили, що утретє підемо на конкурс за перемогою, і все вийшло! Перекладати можна було й сучасників, але ми взяли «Україна в огні». Цю кіноповість я пам'ятаю ще зі школи, ми проходили її на уроках української літератури. Всього лише уривок, але мені він дуже сподобався. Ніколи не думала, що буду перекладати її! Загалом, «Україна в огні» оповідає про події німецько-радянської війни на території України, там показані долі сільської родини, простих селян. Мені здалося, що в цьому є певна схожість з долею кримськотатарського народу.
Мамурє Чабанова переконана, що подібні переклади вкрай важливі для взаємопроникнення культур і не тільки.
Переклади кримськотатарських творів дозволяють нетюркомовним людям знайомитися з цією літературою, її авторамиМамурє Чабанова
‒ Переклади кримськотатарських творів дозволяють нетюркомовним людям знайомитися з цією літературою, її авторами. А переклади з української на кримськотатарську швидше поповнюють і збагачують наявний фонд текстів, сприяють розвитку мови. На жаль, ми знаємо, в якому складному становищі зараз ця мова. Звичайно, велика частина аудиторії читатиме ці тексти українською, тому що це легше, але переклади потрібні саме для збагачення кримськотатарської мови.
У номінації «Поезія українською мовою про Крим» цього разу переміг Олег Коцарев із твором «Намисто бризок Аузун-Узень». Він пояснює, чому вирішив звернутися саме до кримської теми.
Для мене участь у конкурсі ‒ саме один з кроків актуалізації теми Криму в українській літературіОлег Коцарев
‒ По-перше, конкурс «Кримський інжир» ‒ одна з найяскравіших подій, я не міг його не помітити. По-друге, для мене Крим завжди був важливим і особливим місцем, я там часто бував ‒ як турист, як мандрівник. Півострів завжди відбивався у моїх текстах. Останнім часом мені довелося читати одну з антологій «Кримського інжиру» та інші матеріали з історії Криму, його культури. Якось все зійшлося, і я раптом зрозумів, наскільки мало насправді материкова Україна знає про Крим, і навпаки. Потрібно ще багато конструктивної роботи, щоб ми краще знали один одного, щоб кримський порядок денний був в активному політичному й культурному дискурсах. Особисто для мене участь у конкурсі ‒ саме один з кроків актуалізації теми Криму в українській літературі. Дуже добре, що «Кримський інжир» поєднує українців і кримських татар в одній площині.
Заступник директора Українського інституту Алім Алієв, який заснував конкурс «Кримський інжир», зазначає, що коло учасників та їх географія в останні роки тільки розширюються.
Серед фіналістів були автори, які живуть від Судака до Тбілісі та АнкариАлім Алієв
‒ Ми робили онлайн-читання пару днів тому, і я з подивом помітив, що більшість авторів я навіть і не знаю. Торік було так само, і я розумію, що вже потрібно збирати асоціацію, клуб авторів «Кримського інжиру». Це люди з різних міст і країн, серед фіналістів були автори, які живуть від Судака до Тбілісі та Анкари. Мені здається, це важливо і для конкурсу, і для української літератури, де з'являється кримська компонента. І, звичайно ж, для кримськотатарської літератури, яка відкриває для себе нові грані: від фентезі до інших тем, які не були добре презентовані у прозі чи поезії. У 2020 році нам прислали близько 300 робіт від 125 авторів. Але, окрім кількості, дуже помітно зростає якість. Цікаво спостерігати, як автори «Кримського інжиру» ростуть разом із конкурсом. Є й кістяк, умовне ядро учасників ‒ переважно з кримськотатарського середовища.
У 2020 році в номінації «Дитяча література про Крим» перемогла Лілія Муратова з твором «Эмине, Мизезя ве Ментарай». На думку Аліма Алієва, заохочувати дитячих авторів дуже важливо з точки зору роботи на майбутнє.
Діти, які читають цю літературу зараз, виростатимуть серед іншого й на «інжирівських» текстахАлім Алієв
‒ У 2020 році нам у цій номінації надіслали багато поезії, пригодницькі історії з дуже живою мовою. Діти, які читають цю літературу зараз, виростатимуть серед іншого й на «інжирівських» текстах. Дитячі твори входитимуть у наші антології нарівні з іншими, але не виключено, що в майбутньому ми підготуємо якесь барвисте видання. Нам дуже хочеться, щоб тексти «Кримського інжиру» отримували нові творчі форми: щоб поезія перетворювалася на тексти, повісті ‒ на театральні постановки тощо. Зараз я закликаю всіх уже почати готуватися до наступного конкурсу й писати свої тексти, не чекаючи офіційного оголошення про початок прийому робіт. Нам дуже хочеться, щоб на «Кримський інжир» хотіли потрапити люди з різних куточків світу.
За підсумками конкурсів «Кримський інжир» вже вийшли дві антології. Твори переможців третього також мають вийти окремою книжкою у 2021 році.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
