Перед вами – продовження циклу нотаток Крим.Реалії про будні війни. Боєць із позивним Хан (його ім'я та прізвище ми не публікуємо з міркувань безпеки), який був уже героєм цієї рубрики, розповідає про військові будні: про плов, який довелося готувати на весь батальйон, про шкарпетки, які цінніші за гроші, і про те, чому він не розповідатиме своїй дитині про війну.
У мене з собою джезве (традиційний посуд для варіння кави, інакше джезва, турка – КР), яке мені привезли з Криму вже після мого переїзду на материк. Якось ми потрапили під обстріл. Потрібно вивозити людей, і ми побігли дивитися, що там із машинами. Побачили, що мінус одна «коробочка» – одна машина згоріла після прямого влучення. Пацани там мали і документи, і боєкомплект. А моя машина ціла. І переконавшись у цьому, я біжу в квартиру, де ми сиділи перед цим.
Пацани кричать:
– Хане, ти куди?
– Я за джезве. Воно мені дороге як пам'ять.
Я біжу, забираю з квартири джезве, потім знову до машини, закидаю джезве, ключ – у замок запалювання, заводжу – машина завелася. Слава Аллаху!
У цьому джезве я варю каву щодня, двічі-тричі. Вкидаю ложечку цукру та п'ю під цигарку.
У нас є грубка – вона називається ракетна грубка. Ми закидаємо туди дрова або вугілля для гриля – якщо знайшли, де купити. Вугілля потрібне для чого, щоб вогню не було, щоб не світитися на позиціях уночі. Кидаємо сухий спирт у таблетках, зверху – вугілля. Він розпалюється, диму особливо немає, і можна готувати каву.
Плов на весь батальйон
Нас четверо кримських татар у батальйоні. І ось у нашого комбата незабаром день неродження. Він нам і каже: «Хлопці, а можете на 350 чоловік зробити шурпу та плов?» Ми стали консиліумом і вирішили: а чому ні? Зробімо!
Був один величезний казан під шурпу і два великі казани під плов. Ми почали за день. Працювали добу. Зрештою весь батальйон був у трансі: такий класний плов, така класна шурпа!
До розмови про плов для батальйону приєднується військовий із Криму з позивним Душман (ім'я та прізвище кримчанина редакція не публікує з міркувань безпеки – КР).
– Я втрутимусь трохи в розмову, бо важливо розповісти передісторію. Наш комбат – севастополець. Для нього важливо, що у бригаді є кримські татари. Він розуміє важливість історичного моменту. Для нього було важливо допомогти нам знайти своє місце у колективі, бути у певному ракурсі уваги. Він вирішив через кухню дати можливість самореалізуватися. «Все, що потрібно, я дам, – сказав він. – Батальйон має смачно поїсти».
Комбат завжди наголошує на спільній історії кримських татар та українців
Окрім кримськотатарської кухні, він ще представив і костюмоване шоу: українські воїни в автентичному одязі. Був там і кримськотатарський воїн 18-го сторіччя. Він завжди наголошує на спільній історії кримських татар та українців. Що у нас є спільний ворог, який упродовж століть ставив за мету знищити нас. Але ми, попри все, збереглися. І коли ми були разом, ми перемагали.
Добу ми працювали. І коли всі комбата вітали, він окремо звернув увагу на людей, завдяки яким і був зроблений такий незвичайний обід. А кримськотатарський прапор майорів там поряд із українським.
Кава з коханою жінкою
Військовий із позивним Душман замовкає, і Хан продовжує свою розповідь про військові будні.
Я побачив людей, які пили каву та пиво у кафешках. Я їх не засуджував. Чому ні?
– Приїхали до Дніпра ремонтувати ходову моєї машини – після всієї цієї їзди по вибоїнах вона «вбилася». Я побачив звичайне мирне життя. Хоча, звісно, іноді виють сирени та бувають «прильоти». Я побачив людей, які пили каву та пиво у кафешках. Я їх не засуджував. Чому ні? Мені було б теж приємно зустрітися з коханою жінкою та випити кави у кафе. Немає злості на те, що хтось сидить і п'є каву, коли ти воюєш.
Зайшов у магазин купити щось побутове. А там магазин – напівналивайка. Люди п'ють пиво та розмірковують про війну. Я стою, а троє розмірковують про те, як треба вести бойові дії. Я розумію, що хлопці взагалі жодного відношення до бойових дій не мали і розмовляють про речі, про які не мають уявлення. Було бажання підійти і сказати: «Пацани, не городіть х**ні. Ви ж там не були і не знаєте, що і як там відбувається. Спілкуйтесь краще про дівчат». Був такий перший порив, а потім подумав: а нащо? Я просто посміхнувся та пішов.
Але я не розумію іншого. Упродовж усього часу української незалежності людей закликали вступати до лав армії. Їх навчали користуватися зброєю й іншому. І сьогодні хтось із них сидить удома або ховається від повістки. Якесь почуття огиди до таких людей, які ховаються за жіночими спідницями. Хоча армія була для того, щоб підготувати людей до ведення бойових дій у разі нападу на твою країну, чи не так? Я ніколи не служив в армії, на мене не витрачали кошти на мою підготовку як бійця. І я тут, у ЗСУ, на першій-другій лінії. А деякі люди, на навчання яких витрачалися гроші, тікають від повісток та сидять удома.
Про війну
Я не думав про те, що буде після війни. Я так далеко не зазираю. Хочеш насмішити Бога – розкажи йому про свої плани. Будувати плани – безглуздо, тому що я усвідомлюю, де я перебуваю.
Я нічого не розповідатиму своїй дитині про війну. Війна – це бруд, біль, насильство – як над кимось, так і над собою
Я нічого не розповідатиму своїй дитині про війну. Війна – це бруд, біль, насильство – як над кимось, так і над собою. Я б не хотів, щоб це бачили мої діти та онуки. І розповідати про те, який я був герой, чи не герой – я не буду. У радянські роки ветерани війни приходили до шкіл і розповідали про війну. Бачачи, що відбувається сьогодні, я чудово розумію, що було тоді. Розповідати нема чого.
Тут відбувається сильна переоцінка цінностей. Тут гроші нічого не вартують. Якби я в цивільному житті прийшов у магазин, набрав візок і мені показали б чек на дві тисячі, я сказав би: «Та ви що, хлопці!» А тут, наприклад, ремінно-плечова система (РПС), яка чіпляється на пояс, коштує дві тисячі гривень. І ти спокійно скидаєш ці гроші. Заходиш до супермаркету, набираєш, що треба, чек виходить на дві тисячі гривень, а тебе це не турбує. Є гроші – береш. А ні – то й ні. Цінність матеріального відсувається на другий план. Ось, наприклад: ми приїхали практично на своїх машинах. Тут звичайні шкарпетки цінніші за гроші.
Тут відбувається сильна переоцінка цінностей. Тут гроші нічого не вартують. Тут звичайні шкарпетки цінніші за гроші
Тут ти бачиш, хто є хто. Відокремлюєш токсичну людину від нетоксичної і намагаєшся максимально дистанціюватися від першої. Війна – це маркер добра і зла, маркер «ворог – друг». Війна показує приховані пороки та чесноти людини. Ти бачиш, на кого можна покластися, а на кого не можна. Ти розумієш, що, коли підеш із цією людиною, то поляжеш там, а якщо з цими людьми, то найімовірніше залишитеся живими.
Хоча, звісно, війна – це все ж таки лотерея.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
