Доступність посилання

ТОП новини

Крим отримав команду «вчитися працювати». Але «герої кримської весни» працювати не хочуть, а воліють «воювати»...


Володимир Константинов і Сергій Аксенов
Володимир Константинов і Сергій Аксенов

Спеціально для Крим.Реалії

По тому, наскільки останнім часом у Криму почастішали всілякі заклики працювати більше і якісніше, і як змінюється характер брехні про Україну, можна зробити висновок, що «рідна гавань» отримала «чарівний пендель» через те, що справи на півострові йдуть абияк, навіть «вітрина Росії» для легковірних не виходить. Але «герої кримської весни» все одно воліють не працювати, а воювати.

Спікер російського парламенту Володимир Константинов і глава Криму Сергій Аксенов хваляться реформами в сільському господарстві, хоча ці реформи полягають тільки в «поїданні» субвенцій з федерального бюджету, але реально й тут хвалиться нічим: загальні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в Криму в першому кварталі поточного року навіть за даними офіційної статистики скоротилися на 7,7% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. За перший квартал 2021 року реалізовано на забій худоби та птиці на 10,5% менше, ніж у першому кварталі 2020-го. Обсяг виробництва молока скоротився на 1,3%, на 10,3% скоротилося виробництво яєць. Поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 1,8%, свиней – на 4,8%, птиці – на 9,1%.

Аналіз показує, що керівники Криму займаються не тим, чим би треба, а тому довгий час не можуть подолати головний недолік аграрного сектора – відтік робочої сили. Про це пишуть російські ЗМІ, причому пишуть систематично. Відчувається реальний спад і в інших галузях економіки.

Виходячи з того, що Росія, а тим більше анексований Крим, відстають за продуктивністю праці від Польщі, Туреччини і навіть Казахстану, Володимир Путін доручив розробити національний проєкт «Продуктивність праці». У Криму його нещодавно проаналізувала заступниця директора Центру підвищення продуктивності Всеросійської академії зовнішньої торгівлі Мінекономрозвитку Росії Наталія Новгородова. У програмі можуть взяти участь 47 підприємств, 23 з яких вже в неї і так залучені. Їхній інтерес у тому, щоб отримати в рамках програми гроші, а там вже як вийде. У підпрограму «Лідери продуктивності» залучені керівники АТ «Кримхліб», ТОВ «Новатор», суднобудівний завод «Залив», АТ «Керченський металургійний завод», ГУП РК «Водоканал ПБК» і АТ «Завод «Фіолент». Навчання пройшли 39 осіб і 12 продовжують вчитися. Їхня мета – за рахунок пільгового оподаткування і кредитування «сформувати умови для зростання продуктивності підприємств мінімум на 30% за три роки».

Як бачимо, в програму закладені умови для фальсифікації результатів, єдиним ефектом яких буде гарний звіт.

За рахунок пільг за податками і кредитами будь-який фахівець досягне хоч якогось та й успіху, але працювати ж потрібно не в «теплій ванні», а в умовах економічних санкцій

По-перше, 47 підприємств – це крапля в морі. По-друге, навіть темп потенційного росту продуктивності закладено низький – лише третину за три роки. По-третє, за рахунок пільг за податками і кредитами будь-який фахівець досягне хоч якогось та й успіху, але працювати ж потрібно не в «теплій ванні», а в умовах економічних санкцій, які так чи інакше, але «в рай не пускають ».

Та й компетентність самої програми викликає сумніви. На питання журналіста: «Як по-вашому, в чому головний секрет високої продуктивності?» Наталя Новгородова називає важливий, але все ж таки далеко не першорядний фактор: «Менше нарад. Якщо компанія 50% часу витрачає на планерки і колективне обговорення завдань, з продуктивністю там, напевно, не дуже добре».

Побувавши на півострові напередодні Дня перемоги, куратор від уряду Росії Марат Хуснуллін мав на меті перевірити і скоригувати новий курс. Після відвідин об'єктів інфраструктури він провів нараду, на якій вчив кримських чиновників працювати. При цьому всі напрямки, де видно прогрес, це заходи федеральної цільової програми (в тому числі траса «Таврида» і будівництво водозаборів, згубних для кримських джерел артезіанської води), і здійснюються вони за рахунок субвенцій та державних інвестицій. Проте, всупереч тверезому розрахунку, Марат Хуснуллін пообіцяв Криму ще збільшити число заходів ФЦП, зокрема, для дорожнього будівництва, а також розширити програму пільгового іпотечного кредитування, хоча подальша колонізація Криму, населення якого за даними «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» та редакції BlackSeaNews, вже перевищила три мільйони осіб, може тільки загострити економічні проблеми на півострові.

А інакше й бути не може, тому що основні зусилля кримські керівники витрачають не на економіку, а на «війну». Цікаве щодо цього інтерв'ю спікера Володимира Константинова, поширене пресслужбою парламенту. Воно називається «Вкладені в оборону гроші ми могли б витратити на соціальні потреби. Але тоді Росії не було б».

Порівнявши Володимира Путіна з Петром I, Константинов стверджує, що «на Заході немає сильних лідерів, все більше мелюзга». Відпрацювавши порцію брехні щодо України, спікер пускається в геополітичні міркування, в яких явно не фахівець, а тому спростовує сам себе. З одного боку, він стверджує, що «у світі дуже мало країн, які відвоювали право вести самостійну міжнародну політику. Ви чули що-небудь про Японію та її ідеї? Так, економіка там сильна, але в політику Японію не пускають. Німеччину не пускають. Можливо, Англія ще тримається. Європейські країни часом виробляють спільну позицію, але від найменшого окрику з Вашингтона картковий будиночок розсипається. А Росія – в світовому порядку на хорошому і вигідному місці. Нам воно далося непросто. Його допомагають утримувати армія та оборона. Ми влили в них багато грошей, і якби вони були витрачені на благоустрій, соціальні потреби, люди жили б краще, але Росії не було б...». Як вам такий оксюморон: якби вони були витрачені на соціальні потреби, люди б жили краще, але Росії не було б? Хіба краще життя людей – це не мета держави? І де б вони жили, як не в Росії? У спікера, як кажуть його критики, якась задзеркальна свідомість, не пов'язана з реальністю...

Однак, з іншого боку, Константинов, мабуть, нічого не чув про міжнародний розподіл праці, і розповідає казки про «голландський прагматизм»: «Я багато років працював за кордоном. Як людина спостережлива, помічав, брав на замітку все, що там відбувається. Більше 20 років щільно співпрацював із голландцями, вивчив їхню економіку. У них високий рівень автономності – починаючи з одягу. Ось Росію підсадили на італійський одяг, а в Голландії такого немає. Там носять свої бренди. На всю країну у них, може, один італійський магазин. Решта – своє, якісне... Вони і літаки свої випускають, і легкові автомобілі. Маленька країна, а така технологічна! Підприємства роботизовані, людей на них взагалі немає. А площі такі, що треба їхати на автобусі, втім весь цех обслуговують... 5 осіб. Ось у такому напрямку треба рухатися, це забезпечить нам найвищий рівень безпеки».

Безліч інших країн, в яких люди живуть набагато краще, ніж у Росії, все ще існують, і перспектив, що «їх не буде», ніяк не намічається

Питається: якщо це і є «найвищий рівень безпеки», чому ж велика і сильна Росія досі тільки те й робить, що озброюється й озброюється, а не бере приклад з Голландії, чому вона не шиє кращий у світі одяг, не робить кращі в світі меблі і т.і.? І якщо, на його думку, якби Росія розвивала економіку, то «її б уже не було», тоді чому ж Голландія все ще існує, і ніщо їй не загрожує? І безліч інших країн, в яких люди живуть набагато краще, ніж у Росії, все ще існують, і перспектив, що «їх не буде», ніяк не намічається. І що дає російським людям те, що Константинов, всупереч реальності, бачить її «в світовій політиці на хорошому, вигідному місці». Чому це «хороше й вигідне» місце призвело до того, що весь світ відвернувся від озброєної до зубів Росії?

Але в Криму зараз просто нікому тверезо відповісти на ці питання, вони й далі не працюватимуть, а «воюватимуть». Поки на півострові кримчани, а в Росії російський народ не скаже владі, де справді гарне і вигідне місце...

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG