1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один із найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії публікують унікальні мемуари Сейдамета.
Продовження. Попередню частину читайте тут.
Мен Сеїт (продовження)
[Номан] Челебіджіхан через свій серйозний темперамент не зміг подружитися із Меном Сеїтом. Вони мало розмовляли один з одним, хоча Челебіджіхан також дуже поважав жертовність Мена Сеїта у 1905 році. Але Челебіджіхан більше не очікував від Мена Сеїта органічної, серйозної роботи. На жаль, Мен Сеїт занадто багато пив. Це, у свою чергу, дуже погано впливало на Челебіджіхана. Алім Сеїт у цілому поділяв думку Челебіджіхана про свого старшого брата. Я натомість, попри все, вважав важливими душевність і віру, яка наповнювала Мена Сеїта, і намагався зміцнити свою дружбу із ним, думаючи, що це виявиться корисним для нашого порозуміння із революціонерами 1905 року.
Він також дуже симпатизував мені. Йому подобалося, що я у змозі терпляче слухати. Він давно нікому не розповідав так розлого про цей важливий період свого життя. Я слухав його годинами. Перед моїм від'їздом із Петрограда він запропонував мені важливу справу. Він наполягав, що я повинен приїхати знову і почати навчання в університеті. Я натомість, позаяк не закінчив гімназію в Росії, не міг змусити себе заново мучитися з іспитами. Мен Сеїт знав декана юридичного факультету. Він підійшов до нього, поговорив і приніс обіцянку мого прийому до університету на підставі ступеня бакалавра права, отриманого мною у Парижі. Я вирішив приїхати до Петрограда наприкінці літа. Челебіджіхан дуже цьому зрадів. Моя кузина Фатьма і Алім Сеїт теж зраділи.
Мен Сеїт пов'язував можливість революції в Росії із воєнною ситуацією. Він не бачив можливості революції, якщо Росія не зазнає поразки. Він також не вірив у перемогу німців. Він вважав за можливе, що під впливом Франції та Англії в результаті війни в Росії відбудуться певні реформи. Він стверджував, що якщо Росія захопить Протоки та Стамбул, то вже не вдасться взяти гору над царизмом у внутрішній політиці Росії, так само як і над російським імперіалізмом у закордонній політиці. Він поділяв погляд, що Османська імперія впаде, і Анатолія стане маленькою, незначною державою, подібною до Бухари. Впевнений у своїх поглядах, він сміявся над нашими приготуваннями до революції та знущався з них.
Хоча моє перебування у Петрограді тривало недовго, я був дуже задоволений проведеним там часом. Хоча я не відвідував міста і не ходив у театри, я був задоволений тим, що знайшов можливість розлого поговорити на цікаві для мене теми.
Повернення до Москви
У Москві я повернувся до колишнього способу життя. Минали дні, моя російська мова ставала щоразу кращою, моє оточення розширювалося... Ніде я не чекав на весну із таким нетерпінням, як тоді у Москві. Московські холоди й снігопади далися мені взнаки. Щоправда, клімат тут був не такий вологий, як у Петрограді; сухе, свіже холодне повітря добре впливало на тіло, але холод був холодом. У такому повітрі зігрітися було неможливо. Але нам треба було ще довго чекати до весни. Під кінець лютого [1915 р.] температура трохи піднялася. Погляди всіх звернулися на Дарданелли. На початку березня газети по кілька разів на день почали видавати спеціальні додатки, які вмить розліталися. У ті дні у мене також нерви були напружені, я із занепокоєнням чекав розвитку ситуації, мій страх і тривога росли.
Вони не увійдуть у Босфор
Другого або третього березня ми пішли із нареченим моєї вчительки на обід до його українського кузена-купця. У будинку було також безліч інших гостей. Стіл був накритий щедріше, ніж зазвичай, усі були веселі. Цього разу перед їжею було випито більше горілки, ніж звичайно. Наприкінці трапези слуга приніс свіжий спеціальний газетний додаток. Господар раптово вигукнув: «Хай живуть наші союзники... Французький і англійський флот пройшли Дарданелли і ось-ось увійдуть у Мармурове море. Стамбул спорожнів... Наша історична мета збувається. Підходимо до Стамбулу, Святої Софії»...
Я не зміг стриматися і сказав: «Вони не увійдуть у Босфор. Вони не візьмуть Стамбул». Мої слова подіяли на присутніх, як холодний душ. Господар спробував повернути все на жарт, сказавши: «Ми візьмемо Стамбул і зробимо вас там губернатором». Я пішов раніше, ніж планував, і вже ніколи туди не ходив. Але на цьому справа не закінчилася. Доля розпорядилася так, що я ще зустрівся із цією людиною за обставин, яких я не передбачав у своїх найсміливіших фантазіях. Але про це я розповім пізніше.
5 березня [18 за новим стилем] я, як і всі російські мусульмани, глибоко зітхнув із полегшенням. Нас порадувала звістка, що сили Антанти зазнали великих втрат і не змогли втриматися на Босфорі.
Операція на апендиксі
Наприкінці березня я раптово захворів. Я лежав у своїй кімнаті. Відвідати мене прийшов мій російський друг, музикант. Йому не сподобався мій стан, і він відразу викликав лікарів і велів мене обстежити. Виявилося, що це апендицит – і він негайно зателефонував професору Іванову, власнику чистої приватної лікарні у Срібному провулку в Москві, і помістив мене туди. Після обстеження професор вирішив наступного дня зробити операцію. Тієї ночі я залишився в лікарні.
Я згадав свого брата, який передчасно помер у ранньому віці від цієї ж недуги, мені було дуже шкода, що зі мною немає нікого з родини – я вагався, чи повідомити батька телеграфом. Зрештою, я скорився долі й погодився на операцію.
Після операції професор заявив, що це був крайній час для процедури, тому що у місці з'єднання апендикса і кишківника уже почав утворюватися гній. Він мене втішив, що все пройшло добре, і дав на пам'ять вирізаний шматочок, поміщений у баночці зі спиртом. Кримські студенти та торговці, які почули про мою операцію, відвідували мене й опікувалися мною... Я залишався в лікарні зо два тижні, потім ще приблизно два тижні відпочивав у кімнаті в місті. Мій друг музикант часто відвідував мене і запрошував до себе додому. Нарешті, попрощавшись з усіма, я повернувся до Криму. Коли я приїхав додому, пішов до іншої будівлі, за нашим будинком, де у той час жила родина...
Коли я підіймався сходами, моя мати, котра побачила, як я йду повільно і обережно, заплакала. Вона обійняла мене за шию, кричачи: «Синку, що сталося з тобою, що трапилося»... У кількох словах заспокоївши її та братів і сестер, які зібралися навколо мене, я почав сміятися. Мої веселощі переконали їх, що зі мною і правда нічого поганого не сталося. Я розповів про все докладно. Вони раділи, цілували мене та обіймали. Мама сказала, що уві сні бачила, що у мене неприємності, але я їх подолав. Також вона сказала, що розповіла батькові про свій сон. Приблизно за дві години батько приїхав із Ялти. Коли я розповів йому про свою операцію, він повернувся до матері та сказав: «Твої сни знову справдилося». Всі ми глибоко вірили у пророчу силу снів нашої матері. Незабаром до мене в гості прийшли із візитом родичі, друзі та знайомі, щоб відвідати після операції та побажати повного одужання. Я відпочивав удома приблизно два тижні, а потім вирушив до навколишніх сіл і Ялти.
Далі буде.
Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення кримського історика Сергія Громенка або переклади згаданих Сейдаметом назв, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту.
