Чи піде Абхазія в Росію за «кримським» сценарієм?

Благодатний край з природними пам'ятками, гостинним народом і непростою історією, раніше сюди стікався потік заможних туристів, а місцеві курорти піднялися на престижний рівень. Все змінив грузино-абхазький конфлікт. Після війни у 2008 році «незалежність» сепаратистських регіонів Грузії Абхазії та Південної Осетії визнала та підтримує донині Росія. Сьогодні в усій самопроголошеній республіці Абхазія постійно проживають менше ніж 250 тисяч осіб. Що залишилося населенню від колись популярних курортів і чи хочуть тут називатися Росією?

У Сухумі стоять будинки зі слідами обстрілу на фасадах, їх бомбили під час грузино-абхазького конфлікту. Житло у напівзруйнованих будівлях зараз може коштувати близько 500 тисяч у перерахунку на гривні. Редактор видання «Ехо Кавказу» (Радіо Свобода) пояснює, які правила панують в Абхазії.

«Є будинки, на яких просто написано: «Зайнято». І це «зайнято» ‒ це така неформальна форма власності. Ви спробуйте підійти до цього об'єкта, спробуйте дістати камеру та познімати ‒ і тоді ви дізнаєтеся, що таке «зайнято». З цією проблемою не зміг впоратися жоден абхазький президент. Це суспільство добре озброєних людей, які пройшли війну, які мають ось цей військовий авторитет», ‒ розповідає Деміс Поландов.

У напівзруйнованому стані, розбиті й майже занедбані, стоять залізничні вокзали в Гаграх, Новому Афоні та Сухумі. Грошей, щоб відновити будівлі у стилі сталінського ампіру, немає, але сама залізниця працює. Тут ходять товарні й пасажирські потяги ‒ РЗ (Російські залізниці) з Москви та Адлера.

Кордон між Росією та Абхазією проходить вздовж річки Псоу. Кожного, хто потрапляє сюди через ці пункти пропуску, в Грузії називають порушником державного кордону, оскільки вважають Абхазію своєю територією. Абхазія, у свою чергу, пропускає не всіх.

«Якщо у вас, припустимо, грузинське прізвище, нехай у вас російський паспорт, немає грузинського громадянства ‒ вас просто не пустять до Абхазії. Не пускають людей, незалежно від громадянства, просто за етнічним принципом», ‒ зазначає редактор проєкту «Ехо Кавказу» (Радіо Свобода).

Перетнути єдиний легальний пропускний пункт між Грузією та Абхазією можна тільки з абхазькою візою та дозволом від грузинської влади.

Дорога через усю Абхазію прокладена на російські гроші. Полотно рівне, майже без ям. Місцеві водії поводяться зухвало: значно перевищують швидкість, обганяють по зустрічній смузі. Навіть з дозволеною швидкістю тут їхати небезпечно, на трасу виходять тварини. Статистика смертей на дорогах шокова, для порівняння: у 2018 році в Абхазії на 100 тисяч загинуло двадцять сім осіб, у Росії ‒ 12 на ті ж сто тисяч.

«Для мене це один з основних показників того, що у державного проєкту, а Абхазія хоче бути державою, є колосальна проблема з тим, щоб бути державою. Тому що ситуацію на дорогах взяти під контроль може тільки сильна держава», ‒ вважає Деміс Поландов.

«Сіра Зона»

Селище Акармара ‒ колишній шахтарський рай для кількох тисяч людей, де кожен жив у добробуті, це було за Радянського Союзу. Бойових дій у 2008 році тут не було, разом з містом Ткварчелі селище було в облозі, люди звідси втекли.

У сусідньому селищі ‒ Джантуха ‒ лише кілька будинків і кожен збудований за унікальним проєктом. Місцевий житель Володимир запрошує до своєї оселі.

«У цьому будинку п'ять поверхів, я займаю другий поверх. Ластівки ‒ мої сусіди. Зараз у нашому селищі живе вісім сімей. Три сім'ї живемо ‒ по родині на будинок, інші живуть поруч, їхній будинок розташований буквою «Г», там живе чотири родини, будинок густонаселений», ‒ жартує Володимир.

Місцеві ображаються, коли Джантуху називають містом-примарою.

«Туристи їдуть сюди як у місто-привид, вони вважають, що тут ніхто не живе, можуть самовільно зайти у під'їзд, полазити, понишпорити», ‒ нарікає місцевий житель.

Гроші, як допомогу, в Абхазію надсилає Росія ‒ це половина бюджету регіону. Тут люди дивляться російське телебачення і дізнаються, як у федерації добре, але про проблеми сусідів уявлення не мають, розповідає журналіст Радіо Свобода.

«Ось ці ось туристичні гроші, які щороку вливаються в цю економіку, вони дозволяють жити краще, ніж у багатьох російських регіонах. Політично Володимир Путін не ганяє нікого кийками (я маю на увазі його поліцейських), там немає такої політичної культури. Люди відчувають себе вільно: вони ходять вулицями, вони влаштовують мітинги, вони скидають президентів», ‒ говорить Деміс Поландов про Абхазію.

У багатьох жителів республіки є другий ‒ російський ‒ паспорт. Пенсіонери отримують російську пенсію, на абхазьку прожити неможливо, вона дорівнює 200 гривням на місяць.

«Мені Абхазія дає 500 рублів пенсії, а останнім часом і того немає. Ось десь 14 тисяч отримую від Росії пенсію», ‒ підтверджує винороб Альберт, каже, все життя в колгоспі працював.

В Абхазії не приховують любові до путінської Росії, місцеві вважають, що вона захищає від війни та ворогів. Багато років люди боялися нового збройного конфлікту.

«Він поставив військову базу, він не дає грузинам вдертися в Абхазію. Він охороняє Абхазію вже, напевно, можна говорити, від військ НАТО», ‒ розповідає про позицію місцевих жителів щодо Путіна редактор проєкту «Ехо Кавказу» (Радіо Свобода).

«Хочу жити з Росією в дружбі»

Формально в Абхазії є своя валюта ‒ апсар, але в обігу ‒ російський рубль. Все населення: від продавця до президента ‒ говорять російською.

Колишній депутат міської ради Гагри Зураб ловить рибу на набережній. Ми розговорилися з ним про те, чи хочуть абхазці жити в Росії.

«Я, наприклад, відверто кажучи, хочу жити з Росією в дружбі, але до складу Росії не хочу входити. За що ми воювали? Ми воювали за свободу. А свобода ‒ це коли ти самостійний, живеш у дружбі з усіма сусідами. Я хочу з грузинами жити у дружбі. Чому б і ні? Нагорі жарко, внизу холодно, хочу бути посередині: повернусь погріюся, погрівся, повернусь охолону, зате я сам у себе», ‒ говорить депутат міськради Гагри (2011-2015) Зураб Демерджипа.

А його рідний брат Ерік схвалює російські інвестиції в абхазьку економіку. Мріє, щоб Гагра стала шикарним курортом ‒ таким, яким була до війни.

«За радянських часів місто Гагри можна було вважати таким же містом, як Сочі, ще була суперечка, де було краще життя. А зараз Сочі ‒ подивіться, яке гарне місто», ‒ вигукує житель Гагри Ерік Демерджипа.

Брати проти того, щоб абхазьку землю продавали. Мораторій на це місцева влада оголосила в 2008 році, коли Росія визнала незалежність республіки.

Ось і місцевий екскурсовод Карина категорично проти того, щоб іноземцям дозволили купувати нерухомість в Абхазії.

«Приїдуть і будуть тут скуповувати ті землі, ту нерухомість, яка є в наявності. Тож вийде так, що скуплять все, адже місцеві жителі особливих можливостей не мають, хоча і хочуть дуже. Нашому нечисленному народу потрібно намагатися зберігати свою землю, інакше все скуплять, огорожі з'являться, проходи до моря закриються», ‒ передрікає абхазький гід Карина Тужба.

Але саме того, чого так бояться абхазці, найбільше хочуть росіяни ‒ мати право на купівлю в Абхазії квартири, будинку, землі.

«Росія хоче, по-перше, щоб росіяни мали право купувати нерухомість. Якщо російський покупець захоче, то він накрутить ціни в цьому регіоні дуже швидко і викупить значну частину місцевого житлового фонду. У абхазів є страх ‒ стати меншиною», ‒ зазначає Деміс Поландов.

Прикладів подібного завзяття росіян тут багато. Кухар у міні-готелі Андрій, розповів, як за 10 років росіянин з руїн відновив будівлю, в якій тепер готель. За документами власник готелю ‒ абхазець, працюють вірмени, але фактично господар ‒ росіянин.

Подібного роду спільні підприємства ‒ робоча схема для великого та середнього російського бізнесу в невизнаній республіці.

В економіці Абхазії ‒ застій, розповідає редактор проєкту «Ехо Кавказу», Росія контролює територію, обмежує всі її зв'язки зі світом.

«В Абхазії, я думаю, деякі елементи політичної депресії присутні, тому що залежність від Росії, вона є, вона відчувається, вона перекриває ці можливості якось відкритися світові. Це не якась маленька гірська республіка, оточена з усіх боків. Це територія, яка відкрита в море», ‒ резюмує Деміс Поландов.

Місцеві жителі раді можливості заробляти на туризмі, у приморських містах у цьому плані простіше. У горах ‒ інша історія, тут все частіше надії покладають на Росію.