Спеціально для Крим.Реалії
Американський істеблішмент налаштований категорично проти анексії Криму. Вашингтон систематично нагадує Кремлю та російському населенню про те, що їм все одно доведеться піти із захопленої території.
На сайті Конгресу США опублікували проект закону про посилення санкцій проти Росії. Документ йде під номером S.3336 і називається «Про захист безпеки Америки від агресії Кремля». В англійському варіанті ‒ Defending American Security from Kremlin Aggression Act (DASKA).
Окрім економічних санкцій (заборона на інвестиції, операції з російським державним боргом тощо), проект DASKA зобов'язує президента США публічно закликати Москву повернути півострів під контроль України. У документі зазначено, що Вашингтон ніколи не визнає анексію півострова, подібно до того, як уряд США приблизно 50 років не визнавав радянську окупацію країн Балтії. В основі такої політики лежала Декларація Веллеса 1940 року. У законопроекті стверджується, що влада Америки розглядає Крим як територію України й виступає проти спроб змінити статус і демографічний склад півострова. У цілому Криму присвячений весь третій розділ проекту S.3336.
Економічний тиск на Москву та окуповані території став буденністю
Коли саме документ буде розглянутий Конгресом, поки невідомо. Тут важливе не саме оголошення можливих санкцій. З моменту захоплення Криму Захід продовжує чинні обмеження та запроваджує нові. Економічний тиск на Москву та окуповані території став буденністю. Законопроект S.3336 важливий тим, що він деталізує суть «кримської політики» Вашингтона, а також характеризує бачення американським істеблішментом зовнішньої політики щодо нинішньої Росії.
Нерідко українські, закордонні експерти та навіть окремі дослідницькі центри порівнюють стратегію Вашингтона щодо анексованого Криму з американською політикою невизнання радянської окупації Латвії, Литви та Естонії. Такий підхід є поверховим і не враховує безліч нюансів, тактичних особливостей кремлівської «гібридної війни». Порівнювати кримський «референдум» 2014 року та його наслідки з «приєднанням» балтійських держав до Радянського Союзу не завжди коректно з історичної точки зору.
У тексті проекту DASKA є посилання на Декларацію Веллеса 1940 року, відповідно до якої американці відмовилися визнавати радянську анексію держав Балтії. Реакція влади США на захоплення українського півострова лише в загальній формі може нагадати «балтійську політику» Вашингтона в XX столітті. В обох випадках американці виходили з основоположного принципу міжнародного права: нові закони й правила не можуть ґрунтуватися на беззаконні.
Реакція влади США на захоплення українського півострова лише в загальній формі може нагадати «балтійську політику» Вашингтона в XX столітті
У іншому ж є безліч відмінностей. По-перше, істотно розрізняються геополітичні умови. Вашингтон не визнавав країни Балтії частиною СРСР в умовах фактичного біполярного світу, коли США (включаючи їхніх союзників) та Радянський Союз уклали комплекс міжнародних угод про розподіл світу на сфери впливу. Вашингтон і Москва обговорювали майбутнє повоєнного світу на трьох великих зустрічах: Тегеранська конференція 1943 року, а також на Ялтинській і Потсдамській конференціях, що відбулися 1945 року. Так звана «Декларація про звільнену Європу», що стала частиною рішень конференції в Ялті, розв'язала комуністам руки в Центральній і Східній Європі.
Безглуздо було вимагати від Москви забратися з Латвії, Литви та Естонії, коли радянські окупанти контролювали Польщу, Румунію, Угорщину, НДР та інші держави «соціалістичного табору». Такою була ціна за перемогу над нацистською Німеччиною, до якої доклало руку радянське керівництво. Хоча 1939 року радянський диктатор Йосип Сталін починав Другу світову війну, бувши союзником Адольфа Гітлера. У 1944-1945 роках колективному Заходу довелося піти на поступки більшовикам з об'єктивних політичних причин.
У 2014-2015 роках Кремль спробував провернути дипломатичний фінт. Російський президент Володимир Путін із трибуни ООН запропонував Заходу створити «широку антитерористичну коаліцію» за аналогією з антигітлерівською коаліцією 1939-1945 років. Досвідчені експерти розцінили його слова як особисте запрошення до «великої угоди», адресоване американцям. Росіяни нібито допомагають США і ЄС боротися з ІДІЛ у Сирії, Захід знімає санкції та визнає Україну територією «особливих інтересів» Москви. Адміністрація президента Барака Обами відкинула пропозицію Володимира Путіна.
По-друге, Декларація Веллеса була символічним документом. Фактичним наслідком було те, що вона врятувала приблизно 120 тисяч латишів, литовців та естонців від заслання до СРСР. Влада США згадувала про неї нечасто навіть під час контактів із Радами. Невизнання анексії країн Балтії не завадило президенту Річарду Ніксону запустити процес розрядки відносин із комуністами. Американці спільно з Москвою підписали низку найважливіших документів, включаючи Акт із безпеки та співробітництва в Європі 1975 року.
Вашингтон не нагадував постійно радянському начальству про відповідальність за захоплення Литви, Латвії та Естонії. За анексію Криму російське керівництво «штовхають» щомісяця. Американська еліта всіляко демонструє, що не має наміру чекати півстоліття на повернення Криму Україні. Москву такий стан справ дратує. Доходить до абсурду: президенту Росії, щоб показати, що його не вважають політичним ізгоєм, доводиться гучно оголошувати про майбутній візит на весілля австрійського міністра. Кремлівська пропаганда в умовах провалу саміту Володимира Путіна та президента США Дональда Трампа в Фінляндії шукає найменшу можливість продемонструвати міжнародний авторитет глави держави.
Захоплення українського Криму, бійня на Донбасі, «гібридна війна» проти США та країн НАТО, спроби втрутитися в європейські та американські вибори ‒ фрагменти однієї картини
Третій, найбільш важливий аспект: анексія балтійських держав не загрожувала національній безпеці США безпосередньо. Захоплення українського Криму, бійня на Донбасі, «гібридна війна» проти США та країн НАТО, спроби втрутитися в європейські та американські вибори ‒ фрагменти однієї картини. Мета російської верхівки залишиться незмінною. Кремлівська еліта планує перебувати при владі якомога довше. Вона також має намір конвертувати політичну владу в фінансове багатство, створити з силовиків «нове дворянство», передати посади та гроші у спадок.
Такої мети можна досягти, лише шантажуючи США та ЄС «великою війною» й створюючи «нейтральний пояс» навколо своїх кордонів. Кремль паразитує на західній демократії, фінансових інститутах і технологіях, але при цьому хоче маніпулювати американськими та європейськими елітами.
Законопроект S.3336 чергове вказує на те, що американський політичний клас усвідомлює цю загрозу. Істеблішмент США має намір вирішити «російську проблему» комплексно, руйнуючи політичний та економічний фундамент, на якому збудований картковий будиночок російського режиму. «Сакральний» Крим ‒ одна з основних підпор, яка (поки ще) фіксує соціальний договір між владою та російським населенням: політичні свободи в обмін на «державну велич». Вашингтон політично й економічно тисне на Москву, постійно нагадуючи, що росіянам все одно доведеться піти з українських територій.
Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
