Громадське об'єднання «Кримська солідарність» з'явилось у квітні 2016 року з метою об'єднати адвокатів, активістів, родичів заарештованих, викрадених і вбитих з моменту анексії Кримського півострова Росією. Іноді частину громадської соціальної роботи беруть на себе самі батьки зниклих і діти заарештованих.

Координатор «Кримської солідарності» і син політв'язня

Ремзі Меметов, затриманий 12 травня 2016 року, зараз перебуває в Сімферопольському СІЗО. Його підозрюють у причетності до організації «Хізб ут-Тахрір» і звинувачують «у насильницькому захопленні влади». Ця історія, як і сотні інших подібних у Криму, почалася з чотиригодинного обшуку в будинку Меметова. «Батька забрали, як вони сказали, на п'ятнадцять хвилин, щоб обговорити якісь питання. Все це закінчилося тим, що вже другий рік він сидить у СІЗО», ‒ розповідає син Ремзі Дилявер Меметов.

На момент арешту батька Дилявер закінчував магістратуру хімічного факультету одного з кримських вишів, планував вступ до аспірантури. У виші він домовився про подальшу роботу над науковим дослідженням. Півроку після затримання батька Дилявер працював в інституті, проте нова «хвиля» арештів у жовтні 2016 року змусила його на якийсь час залишити наукову діяльність (12 жовтня 2016 року в Криму були проведені обшуки в п'яти мусульманських сім'ях. Затримані п'ятеро кримських татар: Рустем Ісмаїлов, Узаїр Абдуллаєв, Теймур Абдуллаєв, Еміль Джемаденов, Айдер Саледінов. Сьогодні вони проходять у кримінальній справі, відомій як сімферопольська «справа Хізб ут-Тахрір» ‒ КР).

Сьогодні Дилявер є координатором об'єднання «Кримська солідарність». Кількість сімей, які звертаються до цієї організації, постійно зростає, тому громадська діяльність забирає велику кількість вільного часу. Ініціатива має три основних напрямки: відділ взаємодії з сім'ями, допомога у вирішенні побутових та фінансових питань; юридичний блок ‒ робота з юристами, адвокатами, громадськими захисниками та всіма, хто займається складанням необхідної документації; відділ ЗМІ, робота якого включає написання інформаційних постів, відеотрансляції з місця події і комунікацію з іншими журналістами.

«Сьогодні охочих долучитися до «Солідарності» дуже багато. З усіма необхідно бачитися, контактувати та взаємодіяти. В цьому й полягає моя робота», ‒ зазначає Дилявер.

Розглядаючи найпозитивніший варіант результату «справи» Ремзі Меметова, Дилявер знову повертається до розмови про наукову діяльність.

«Займатися органічною та медичною хімією ‒ було моєю мрією. Я сподіваюся, що повернуся до цього. Щодо громадських справ, іслам спонукає нас надавати постійну допомогу та приносити користь суспільству. Якщо завтра, дасть Бог, відпустять мого батька ‒ на жаль, людей, які мають подібні проблеми, досить. І це ‒ не обмежується Кримом», ‒ зазначає Дилявер.

У планах організації ‒ вплинути на хід внесення змін до статті 205.5 КК Росії (організація діяльності терористичної організації та участь у діяльності такої організації).

«Зараз на території Росії сотні мусульман засуджені за цією ж статтею, що й мій тато. Рішення щодо їхніх арештів у більшості своїй ґрунтуються на якихось домислах і висновках. Якщо наша група юристів зможе на законодавчому рівні змінити стан справ за цією статтею, то це буде великою справою і величезною користю для людей, які відчувають подібні труднощі, як ми на півострові зараз», ‒ говорить Дилявер Меметов.

Громадська активістка та дочка політв'язня

Муслім Алієв ‒ один із шести фігурантів так званої «ялтинської справи Хізб ут-Тахрір». Він був арештований у лютому 2016 року. Вдома на нього чекають дружина Наджиє та четверо дітей.

Старша дочка Гульсум, згадуючи події дворічної давності, говорить, що найбільше під час обшуку злякався молодший брат: «Він натягнув на голову ковдру, а потім довго з'ясовував у мами, чи не прийшли нас розстрілювати». На самому початку обшуку в сім'ї Алієвих, Муслім запитав у силовиків, що саме вони шукають.

‒ Зброю, наркотики, боєприпаси.

‒ Цього ви в моєму домі не знайдете, а якщо й знайдете, то це ‒ ваше.

Гульсум добре пам'ятає і перше судове засідання, коли батькові обирали запобіжний захід. Тоді вона була впевнена, що арешт батька ‒ це помилка, в якій скоро розберуться. Однак, на першому ж засіданні, слідчий Михайло Голишев сказав, що наполягає на довічному ув'язненні Алієва. На питання судді: «Чому?» ‒ слідчий відповів, що Алієв ‒ дуже товариська людина з яскраво вираженими лідерськими якостями, яка зможе зібрати навколо себе людей. На момент арешту батька дівчина закінчила школу й обирала справу собі до душі. Зараз старшій дочці Наджиє та Мусліма Алієвих 21 рік, вона ‒ одна з активісток ініціативи «Кримська солідарність», навчатися Гульсум так і не пішла.

Громадська робота займає майже весь вільний час дівчини. Основна активність полягає в обробці інформації з судових засідань, допомозі журналістам, які працюють у Криму. Також вона намагається виїжджати на обшуки й вести прямі включення за можливості. На питання, чи стала б вона займатися громадською діяльністю, якби її батько не потрапив за ґрати, Гульсум висловлює сумнів.

«Після закінчення школи я довго не могла визначитися з професією. Мені була цікава або журналістика, або юриспруденція. Я із задоволенням би займалася чимось одним після здобуття вищої освіти. Але не найближчим часом точно», ‒ каже дівчина.

Однак при цьому уточнює, що вже не може відмовитися від своєї громадської діяльності.

«Випустять тата, залишаться інші. Їм так само потрібна інформаційна підтримка», ‒ підкреслює Гульсум.

Через кілька днів ми знову зустрічаємося з родиною Алієвих, уже в них удома. Традиційне дуа в другу річницю арешту «ялтинської шістки». У перервах між підготовкою до молитви й сервіруванням столів Гульсум майже не випускає з рук телефон.

Ми перебуваємо в одному з алуштинських кафе, Гульсум дістає пачку фотографій, вона витягла їх із сімейних фотоальбомів. На одному зі знімків ‒ Муслім Алієв із двома дочками в Старому Криму (раніше сім'я жила там).

«Мені зовсім не підходив клімат, лікарі порадили перебратися ближче до моря. Мама зняла таку звичайну сімейну сцену підготовки до переїзду: тато чистить килими, а ми йому допомагаємо», ‒ описує фотографії дівчина.

Перебираючи фотографії, вона згадує, що батько завжди хотів поїхати в Мекку, але так і не вийшло, зате його друг привіз звідти Коран, який Алієв подарував старшій дочці. Каже, що для неї це ‒ найцінніший подарунок від тата. Сьогодні всі шестеро заарештованих перебувають у ростовському СІЗО в сусідній Росії. Сім'ї збираються приїхати на наступне судове засідання, щоб побачити рідних хоча б через відеозв'язок. До екстрадиції, коли засідання відбувалися в Криму й була можливість не тільки потрапити в зал суду, але ще і перекинутися парою слів, ‒ заарештований просив не здаватися і не опускати руки. «Ну, ось власне, я і не здаюся», ‒ говорить Гульсум наприкінці бесіди.

Правозахисник, батько і дядько зниклих

Іслям Джеппаров і Джевдет Іслямов зникли в Білогірську 27 вересня 2014 року. За словами очевидця, біля хлопців зупинився автомобіль Volkswagen Transporter, кілька невідомих людей затягли їх у машину і зникли. Іслям і Джевдет прямували в гості, до родичів. Вони ‒ двоюрідні брати, син і племінник правозахисника Абдурешита Джеппарова. У тому, що трапилося він звинувачує російські спецслужби. За останніми неофіційними повідомленнями від колег ‒ його діти перебувають на території Росії. За повідомленнями прокуратури Росії, слідство у справах Джеппарова та Іслямова було призупинене у зв'язку з тим, що прокуратура не змогла встановити причетних до викрадення й висунути їм звинувачення. На момент викрадення, синові правозахисника, Ісляму було 19 років, а його племіннику Джевдету ‒ 23. «Було слідство. Воно починалося, потім зупинялося, потім припинялося, знову відновлювалася. Однак, з самого початку я не вірив слідству. Сьогодні немає ніякої свіжої інформації: викрадені ‒ й крапка», ‒ коментує ситуацію Джеппаров-старший.

Абдурешит Джеппаров є активістом кримськотатарського національного руху, юристом і правозахисником, був членом Меджлісу кримських татар. На момент викрадення родичів він не вів активної діяльності. Після того, що сталося, він знову повернувся до роботи. Зараз він комплексно працює з сім'ями заарештованих, родичами зниклих безвісти.

«У мене хороша школа. Після того, як таке горе сталося в моїй родині, я знову повернувся до діяльності й зрозумів, що моя школа має працювати на мене. Зараз я трохи юрист, трохи психолог, трохи координатор», ‒ зазначає Абдурешит Джеппаров.

Говорячи про можливі причини викрадення сина та племінника, він здивовано знизує плечима. Він не бачить причин для викрадення, Іслям не був активістом через вік, недавно закінчив школу, серйозно готувався до вступу на медичний факультет. Джеппаров, під час бесіди, згадує, як він узяв із собою Ісляма на зустріч зі своїм колегою в Сімферополь. Вони обговорювали робочі моменти, а підліток відверто нудьгував, слухаючи розмови дорослих. Після повернення додому, Абдурешит-аг'а запитав у сина: чи хотів би він взяти з нього приклад і в майбутньому вибрати таку ж професію. На що той відповів негативно.

«Він мені сказав тоді, що хотів би бути звичайною людиною. Зараз, прокручуючи в голові ту розмову, я розумію, що звичайною людиною стати йому вже не вдалося. Думаю, він живий, і коли повернеться, то повернеться з величезним багажем історій і знань для його юного віку», ‒ розповів активіст.

Говорячи про обставини, при яких Іслям і Джевдет можуть повернутися, Джеппаров згадує, що в СРСР після смерті Йосипа Сталіна багато зниклих і викрадених повернулися додому.

«Я не знаю, яка саме ситуація повинна вплинути: чиясь смерть із правлячої верхівки або зміна загального режиму. Однак впевнений у тому, що тільки після якоїсь серйозної події в Росії мої діти будуть знайдені. Я сподіваюся, що живими», ‒ сподівається активіст.

Про подальшу свою діяльність щодо повернення близьких правозахисник каже: «Планую продовжувати допомагати й робити все, що в моїх силах. Ми ж не на ринку ‒ моїх повернули, і я припинив. Ось те, що я вмію, буду робити, тим більше я більше нічого й не вмію», ‒ сміється Абдурешит Джеппаров.

Всі троє вірять тільки в позитивний результат щодо доль своїх рідних. Всі троє не мають наміру припиняти ні свою правозахисну діяльність, ні громадську активність, навіть після того, як їхні батьки та діти повернуться додому.