У квітні гібридній війні Росії проти України – три роки, а кінця не видно. Внаслідок бойових дій уже загинуло понад 10 тисяч людей. Конфлікт уразив і змінив Україну так, що про всі наслідки можна буде говорити через десятиліття. Але важливим є й те, що Росії конфлікт не приніс жодної користі, а лише проблеми, які вона завдала сама собі.
Таємна війна російського президента Володимира Путіна скалічила російську економіку, ізолювала Росію на міжнародній арені, згуртувала НАТО й підштовхнула Кремль до посилення протистояння із Заходом, у якому він навряд чи зможе перемогти. Про це йдеться в статті на сайті аналітичного центру Atlantic Council. Її автор Пітер Дікінсон, головний редактор англомовної служби UATV і видавець журналів Business Ukraine та Lviv Today.
Він пише, що наразі немає жодних ознак, що Москва хоче зберегти обличчя й вийти з конфлікту. Навпаки – Кремль нещодавно засвідчив про свою відмову відступити, повідомивши про рішення визнати «паспорти», видані його сепаратистськими ставлениками. Чому ж російський президент настільки готовий прийняти тяжкі наслідки його нищівної політики щодо України?
Впертість Путіна суперечить будь-якій логіці
Впертість Путіна суперечить будь-якій логіці. Зрештою, російська спроба розчленувати Україну явно провалилася. Це було вже очевидним улітку 2014 року, коли очікувані Кремлем народні повстання на підтримку російського вторгнення у східних і південних областях України не відбулися. Опинившися перед громадянською армією українських волонтерів і населенням, раптово об’єднаним спільною опозицією до агресії з боку Кремля, плани Путіна щодо гібридної інвазії незабаром стали провалюватися. Остаточно лише масштабне вторгнення російської армії запобігло цілковитій поразці, й дозволило Москві утримувати певний контроль над частиною Донбасу. Це привело до перших Мінських домовленостей у вересні 2014 року.
Деякі аналітики сподівалися, що Путін почне переговори щодо чесного виходу з кризи. Але цього не сталося
Тоді деякі аналітики сподівалися, що Путін почне переговори щодо чесного виходу з кризи. Але цього не сталося. Натомість, Росія продовжувала підігрівати конфлікт, сподіваючись, що Захід остаточно втратить інтерес або що Україна сама розвалиться під тягарем власних внутрішніх поділів. Цього також не сталося. Євроатлантичні санкції досі діють, а Україна залишається на подив міцною у протистоянні з Росією, попри, певною мірою, політичний хаос і корупцію, пише Пітер Дікінсон.
Навіть такі геополітичні землетруси як Brexit і обрання Дональда Трампа президентом США, не змогли змінити загальну картину, залишивши Кремль у подальших пошуках пролому.
«Відсутність будь-якого очевидного послаблення західної позиції повинна була б створити родюче підґрунтя для дипломатичного завершення війни. Але ситуація на окупованих територіях Донбасу, як виглядає, рухається в протилежному напрямку. Заморожений конфлікт тепер виявляється найбільш реальним сценарієм, який залишить Росію і Захід у пастці довгострокового протистояння, а Україну – між ними», – йдеться у статті Пітера Дікінсона.
На думку автора, в Путіна, можливо, значно менше простору для маневрування, аніж думають багато оглядачів. Путін «осідлав тигра російського імперіалізму» й добре розуміє, що може статися, якщо він спробує посадити «звіра в клітку». Пересічні росіяни досі мирилися з труднощами, які їм принесли останні три роки. Але це тільки завдяки регулярним ін’єкціям шовінізму. Вже зараз очевидні перші ознаки зменшення ейфорії, що з’явилася після анексії Криму. Відступ на сході України, як того вимагають Мінські домовленості, може спричинити націоналістичний спалах, який призведе до повалення режиму.
Автор також вказує на практичні питання, які теж треба враховувати. Кінець окупації Донбасу відкриє територію для української влади, а також гуманітарних організацій і міжнародних ЗМІ. Вони побачать регіон, просякнутий доказами російських воєнних злочинів, і населення, яке, принаймні частково готове продемонструвати свою відновлену вірність Україні, розповідаючи про реалії окупації. Те, як Кремль заперечує пряме втручання на сході України, вже давно заслужило осуд міжнародної спільноти. Але ситуація буде гіршою, коли спустошення, катівні й масові могили після путінської таємної війни відкриються перед цілим світом», – ідеться в статті.
Навіть, якщо такі питання вдасться якось вирішити, цього буде все одно не достатньо, щоб закінчити війну, вважає Дікінсон. Небажання Путіна йти на компроміси в Україні бере свій початок із його відмови визнавати статус-кво після 1991 року, а також із його страху перед цілковито незалежною Україною.
За словами автора, для Путіна, як і для багатьох росіян, Україна – це не окрема країна
За словами автора, для Путіна, як і для багатьох росіян, Україна – це не окрема країна. Він неодноразово повторював своє переконання, що українці й росіяни – «один народ», маючи на увазі, що українці – лише складова великого «русского міра» на чолі з Москвою. І тому, з огляду на таку логіку, для Кремля і його лідерів існування демократичної й європейської України – це неприхований жах. Якщо українська революція матиме успіх, залишиться питанням часу, коли таке ж повстання відбудеться в Росії, йдеться в статті. Кремль постійно наполягав на тому, що європейська демократія – це чуже поняття для російського народу. Демократична і квітуча Україна анулює цей аргумент.
«Путін розуміє усі підтексти української історії успіху. Йому варто зрозуміти, що він тепер в’язень гібридної війни, яку сам розв’язав, але, в якій не зможе перемогти. Натомість, він мусить вести війну на виснаження, в якій програють усі», – йдеться в статті. Росія спускатиметься все глибше в авторитарну ізоляцію, водночас намагаючись підривати західні інститути та зберігати нестабільність в Україні.
Єдиним способом виходу з цієї невтішної ситуації є значне посилення Заходом фінансової, дипломатичної й військової підтримки України. Путін не є розсудливим партнером, який шукає вирішення шляхом переговорного процесу, він є диктатором, особисте виживання якого залежить від поразки його ворогів. Поки він не зіштовхнеться зі значно більшою силою демократичного світу, він буде продовжувати нинішній конфлікт до кінця свого життя, зазначає Пітер Дікінсон у статті на сайті Atlantic Council.
