Доступність посилання

ТОП новини

Посткримський ідеологічний глухий кут Росії


Святкування Дня народної єдності в Сімферополі, 4 листопада 2014 року
Святкування Дня народної єдності в Сімферополі, 4 листопада 2014 року

Спеціально для Крим.Реалії

Проект «Кримнаш» наприкінці минулого року остаточно втратив мобілізуючий ресурс, і російська влада опинилася в делікатному становищі. Рейтинг президента Володимира Путіна, на якому тримається горезвісна вертикаль влади, катастрофічно залежить від кількості гучних перемог у телевізорі. Поразка в Україні, категорична відмова європейців і американців визнати Крим, санкції, зростаюча економічна криза, нова холодна війна із Заходом істотно скоротили Москві поле для маневру. Громадськість, яка звикла до легких перемог, вимагала продовження, яке Кремль не був здатний забезпечити.

На початку поточного року федеральний центр опинився в ідеологічному глухому куті. Йти на нові «завоювання» стало занадто дорого, а зберігати політичну стабільність без геополітичних маневрів ‒ занадто важко. Після анексії Криму російське суспільство намагалися консолідувати, запропонувавши йому каламутну ідеологію «патріотизму-путінізму». Але, як показала практика останніх місяців, громадськість прохолодно поставилася до подібних ініціатив. Тепер Кремль намагається нав'язати населенню концепцію «російської нації», до ладу не уявляючи, що це таке.

Ольга Ковітіді запропонувала внести зміни до російської конституції, що скасовують заборону на державну ідеологію

«Сенатор» від Криму Ольга Ковітіді запропонувала внести зміни до російської конституції, що скасовують заборону на державну ідеологію. Політик вирішила, що саме таким чином можна «забезпечити єдність усіх народів».

«З метою забезпечення єдності російського народу, формування сучасної ідеології країни, ми можемо почати говорити про необхідність наявності єдиної ідеології в Росії... Такий законопроект я вже подала до Державної думи», ‒ сказала Ковітіді. Хоча ще кілька місяців тому кремлівський лідер повідомив, що в країні вже є ідеологія ‒ «російський патріотизм».

На її думку, Росії необхідна ідеологія, яка б відповідала цілям «духовного відродження та пам'яті про історичні події, які зіграли важливу роль у становленні моральності, поняття обов'язку і честі перед Батьківщиною, а також постали втіленням єдності волі народу».

Все як завжди: багато розумних і красивих слів, за якими ховається прагнення московської клептократії якомога довше бути при владі.

Пані Ковітіді діяла не з власної ініціативи. Швидше за все, документ готувався в надрах адміністрації президента. Сановні апаратники намагаються виставити ситуацію таким чином, немов парламентарії відгукнулися на пропозицію президента Путіна розробити закон про «російську націю». Судячи з висловлювань штатних пропагандистів, йшлося про повне копіюванні комуністичного досвіду розбудови «нової історичної спільноти ‒ радянського народу».

Кримський «сенатор» і адміністрація президента, що стоїть за нею, взагалі не уявляють, яка саме ідеологія потрібна Росії. Відомий вислів нинішнього спікера Держдуми В'ячеслава Володіна «є Путін ‒ є Росія», здертий у німецьких нацистів, не підходить як генеральна ідеологема.

Після анексії Криму російська верхівка готова займатися чим завгодно, але тільки не довготривалим плануванням

Дієва політична ідеологія являє собою не просто сукупність доктрин, набір ідеалів чи політичних міфів, що визначають світогляд нації, а й певну картину майбутнього. Тобто кожен громадянин має уявляти, в який бік рухається його країна і якою вона буде в найближчій і віддаленій перспективі. Після анексії Криму російська верхівка готова займатися чим завгодно, але тільки не довготривалим плануванням. Далі 2018 року, коли мають відбутися чергові президентські вибори, ніхто не заглядає. Голова держави, як і всі люди на землі, смертний. У такому світлі слова Володіна прозвучали як трагічне пророцтво.

Анексія Криму не тягне на роль оновленої державної ідеології, хоча в 2014 році такі спроби робилися. Пропагандисти спробували зобразити півострів «сакральною» територією, на якій почалася російська історія і державність. Але наприкінці минулого року цей політичний проект повністю вичерпав свій мобілізуючий ресурс. У Кремлі не знають, чим замінити девальвований «Кримнаш» і провалену «російську весну» на сході України. Влада сама привчила громадськість, що рейтинг Путіна прямо пропорційний кількості перемог у телевізорі. Тому Ольга Ковітіді запропонувала «почати говорити» про нову ідеологію. Авось, у процесі розмови виникнуть цікаві пропозиції. Іронія ситуації полягає в тому, що у суспільстві відсутній соціальний запит на подібні дискусії.

Кремль за останні півтора року так і не зміг нав'язати громадськості новий соціальний контракт, що передбачає обмін політичної лояльності на «Кримнаш» та інше «вставання з колін»

Чому саме Ковітіді, а не, наприклад, депутат Держдуми Наталія Поклонська, яку російська пропаганда зробила обличчям «російської весни» в Криму? По-перше, колишнього кримського «прокурора» стало занадто багато в медійному просторі; своїми незграбними заявами вона налаштувала проти себе навіть соратників у партії. По-друге, в цій ситуації особистість не має великого значення.

Член федеральних зборів ‒ лише передавальна ланка між адміністрацією президента і апаратом Держдуми. Набагато важливіше зрозуміти, що Кремль за останні півтора року так і не зміг нав'язати громадськості новий соціальний контракт, що передбачає обмін політичної лояльності на «Кримнаш» та інше «вставання з колін».

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG