Доступність посилання

ТОП новини

Там, де стрімка Кизилкобинка-річка


Позавчора, не чекаючи вихідних, здійснив таку собі позапланову вилазку на природу. Просто гріх цього було не зробити, коли зранку надворі сонячно, а стовпчик термометра за вікном геть перевалює за +10. Із такою «зимою» от-от з’являться підсніжники. Проте як не нишпорив спеціально в заростях ліщини і грабини вздовж кам’янистого берега Кизилкобинки – гірської річечки, притоки Салгірки, що виривається із глибин підземелля однойменної Кизил-Коба (Червоної печери) неподалік села Перевального, першоквітів так і не знайшов. Можливо, природа справді вирішила: не на часі землі квітнути.

Натомість на ближніх підступах до печери і «ванн молодості» (кінцевого пункту мого маршруту) у тому ж самому урочищі Кизил-Коба, угледів інше – рукотворні зміни. Приміром, потворне більмо на «оці» оповитого серпанком Чатир-Дагу у вигляді свіжих сріблястих боксів для техніки місцевої військової частини. Між іншим, це перша видима модернізація частини – 126-ї бригади берегової оборони – в її новітній, російській, історії. І водночас ще одне наглядне свідчення того, що відтепер насправді уготовано мальовничі місцині і Криму загалом – рай для туристів чи «неприступна фортеця». Хоча гібридний варіант теж цілком можливий. Але виключно для внутрішнього вжитку. До речі, «фортеця» того дня сповна нагадала про себе: щось, схоже на постріли з танка, глухо гупало на дальньому Ангарському полігоні, а майже поруч, на бригадному стрільбищі, що по інший бік від Кизил-Коби «упирається» в Довгоруківську яйлу, чулись чіткі кулеметні черги. Певно, у бійців-береговиків триває традиційний польовий вишкіл.

Настороженість мимохіть доповнювалась майже повним безлюддям на «казкових» галявинах ландшафтно-рекреаційного парку «Урочище Кизи-Коба» й біля «ванн молодості». «Ванни молодості» утворює Кизилкобинка, наповнюючи своїм стоком гірським схилом від самого свого витоку у формі водопаду Су-Учхан. Раніше цієї пори бадьорих поціновувачів зимового купання у «ваннах» (мороз і сніг для них ще більший стимул) тут не бракувало. А на галявинах і біля головної сцени посеред парку, зазвичай, спостерігались приготування до новорічних свят.

Порожньо було й на майданчиках перед входом до печер. Лише електрозварювальник щось там «хімічив» біля металевих воріт-решітки. Інший робітник на моє питання, чи очікує «Кизил-Коба» на свята напливу відвідувачів на новорічні свята, лише знизав плечима. А далі коротко резюмував: «Ми ще не кінця зрозуміли нові (російські – КР) порядки».

Усе про нові порядки під двоголовим орлом можна дізнатись на інформаційних щитах біля каси. Виявляється, пам’ятка природи регіонального значення, яка своїм статусом як однієї з найбільших печерних систем Східної Європи в вапняках зобов’язана ще постанові Ради міністрів УРСР 1963 року, віднині охороняється відразу за двома законами – федеральним і однойменним кримським. Хоча вся відповідальність за її збереження й екскурсійна діяльність, як, власне, й раніше, безпосередньо лягає на ТОВ «Кизил-Коба». Плату ж товариство за свої послуги, тобто за півкілометровий упродовж однієї години організований прохід у складі групи (не менше шести відвідувачів) лабіринтами й галереями печери, звісно ж, бере виключно в рублях: 300 – з дорослого й 150 – із дитини.

На офіційному сайті ТОВ знаходжу останнє повідомлення: «Незважаючи на перебої з постачанням електроенергії, печера працює за звичайним графіком, без перерви й вихідних. Забезпечення освітлення в печері гарантують три дизель-генератори, що працюють по черзі. Якщо Вас турбує відключення електроенергії, приходьте до нас на екскурсію, у нас завжди світло!» І для більшої переконливості поруч зі «світлим» повідомленням розміщена фотографія дизель-генератора «Ямаха». Але народ усе одно не «клював». Принаймні, за декілька годин мого перебування в районі урочища жодного перехожого у бік Червоної печері.

На додачу до всіляких стилізованих під казкову старовину дерев’яних альтанок, «ізбушок», відомих персонажів, фігур із ракушняка тут готують ціле «городище» епохи князя Володимира – святителя Русі

А от документація ландшафтно-рекреаційного парку, який пов’язують з «господарем» усієї Добровської долини Ігорем Будановим, колишнім головою Добровської сільради, а нині депутатом Держради Криму від партії «Єдина Росія», зазнала лише вибіркових косметичні змін. Акуратно заклеїли тільки ті місця, де фігурують слова «Україна», «український» і державна символіка. Решта, зокрема, контактні номери українських мобільних операторів, залишились старими. Проте сам парк невдовзі чекають кардинальніші зміни. На додачу до всіляких стилізованих під казкову старовину дерев’яних альтанок, «ізбушок», відомих персонажів, фігур із ракушняка тут готують ціле «городище» епохи князя Володимира – святителя Русі.

Власне, його спорудження іде нині повним ходом. Судячи з усього, на пагорбі на лівому березі Кизилкобинки вже добряче попрацювали бульдозери чи грейдери, вирівнюючи майданчик. На моїх очах автокраном якраз закладали масивні стругані колоди як стіни майбутньої чи то сторожової вежі, чи то княжих палат. І навіть прогулянковий позашляховик парку залучили до будівельної справи – тягнули бетонний блок під фундамент.

«Це все для продовження кінозйомок – спробував було мені пояснити Сергій, котрий представився як відповідальний за харчування будівельної бригади. – Ви, певно, знаєте, що цього року в нас у Криму знімали історичний фільм «Вікінг» (це його робоча назва – КР). На березі водосховища «Тайган» у Білогірському районі спеціально збудували ціле древньоруське місто. Його потім розібрали й разом із оцим «княжим» човном по частинах перевезли сюди й тепер по-новому збирають».

Робітники, з якими вдалось поспілкуватись, уточнили: мовляв, жодних зйомок у «Кизил-Коба», кіношний реквізит – це тепер власність парку. За іншими деталями порадили звернутись до Станіслава – старшого на будівництві. У тому числі і стосовно того – кіношники «міський» реквізит парку подарували чи все ж таки продали. Але Станіслав, молодий чоловік років тридцяти, мій інтерес сприйняв у багнети. «Стану я оце кожному зустрічному-поперечному розповідати, що ми тут будуємо, –через вікно автівки геть недружелюбно парирував Станіслав. – От коли побудуємо, тоді й запросимо журналістів». Найбільше ж його турбувало єдине – хто мене сюди направив і навіщо?

Геть не в захваті від майбутньої «староруської» забудови деякі місцеві жителі. Як і від усього іншого, що за останні роки «натворив» у долині Кизилкобинки формально ландшафтно-рекреаційний парк. Справді, його два свіжі лебедині (начебто за планом) озера, з бетонними блоками і пластиковими трубами, що стирчать з-під землі, – це, звичайно, «останнє» слово сучасно парково-садового мистецтва.

Але й це ще не все. Виявляється, як знову ж таки розповів мені один із перевальненців, дорогу до свого майбутнього городища будівельники проклали буквально через місце, де колись, до депортації кримських татар 1944 року, стояла старовинна мечеть села Кизил-Коба.

В усьому світі для успішного розвитку зеленого туризму намагаються зберегти, відтворити природу у первозданному вигляді, а тут лише спотворюють
Едем Кемалов

«В усьому світі, – висловився місцевий фермер Едем Кемалов, – для успішного розвитку зеленого туризму намагаються зберегти, відтворити природу у первозданному вигляді, а тут лише спотворюють. Які нормальні туристи сьогодні сюди поїдуть?». Сам Едем намагається зберегти пам’ять про своїх пращурів. Він декілька років тому заклав у тутешній долині декілька гектарів саду із аборигенних сортів яблунь і груш. Саме тих, що колись плодоносили у кримськотатарському селі Кизил-Коба.

«Дозволи на подібне будівництво у компетенції місцевої сільради, –прокоментував розбудову в Кизил-Коба «вікінгового» городища голова республіканської асоціаціі «Екологія і світ», професор Віктор Тарасенко. – Раджу звернутись туди або з офіційною заявою до Міністерства екології і природних ресурсів Криму. За місяць вам повинні дати письмову відповідь. А загалом у тому, що вони там будують древнє місто, нічого погано не бачу. Лише щоб будівництво було щадним, біопозитивним, вписувалось у рельєф місцевості, не дисонувало на його фоні»

Дослухався до поради професора. У міністерстві своєю чергою мені порекомендували звернутись до начальника управління державного екологічного нагляду. Проте упродовж дня телефон чиновника мовчав. Утім, навряд він знайшов би щось протиправне у самодіяльності «майстрів» історичної реконструкції.

Максим Романів, кримський оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG