Львів – Дослідник історії Кримського ханства, науковець і телеведучий телеканалу ATR Олекса Гайворонський розповів про історичні зв'язки України та Криму, що розкривають спільність їх доль. Під час зустрічі, яка проходила у стінах Першої львівської медіатеки, учений поділився своїм нетиповим поглядом на роль кримських татар в історії Української держави.
Олекса Гайворонський почав свою лекцію з констатації факту: зараз вся Україна перебуває у стані розгубленості, намагаючись зрозуміти, що їй робити з Кримом. «Поки Криму немає в наших конституційних межах, Україна є калікою. Це дуже неприємне становище. Це трагедія», – сказав учений.
Утрата Криму, за словами Гайворонського, – це привід для українців переосмислити своє ставлення до півострова і зрозуміти, що трагедія полягає не тільки у втраті території, яку невідомо коли можна буде повернути назад. «Україна втратила другий із своїх двох корінних народів. Головне багатство – це не територія. Головне багатство – люди. Трагедія України в тому, що вона втратила у своїх кордонах цілий народ», – підкреслив історик.
Олексу Гайворонського неприємно вразило те, як відреагували на втрату Криму його друзі й знайомі українці, які, за його словами, становлять собою інтелектуальне співтовариство і чия думка має певний вплив на суспільні процеси. «Мені дуже ріже вухо, коли львів'яни кажуть мені: «Ай, Бог з ним, з Кримом, він все одно ніколи не був нашим. Там були татари, яким не можна вірити, і росіяни, які взагалі завжди хотіли вийти зі складу України. Навіщо нам цей край, який завжди погіршував електоральну ситуацію. Завжди там голосують за проросійські або комуністичні сили, а сам Крим дотаційний», – переказав вчений слова своїх знайомих українців.
Така думка, за словами Гайворонського, сформувалася у жителів материкової України через незнання Криму. Через те, що півострів мав дуже мало своїх власних «послів» на материку, які, знаючи Крим, могли б пояснити, чого він хоче і що собою являє. «Варто було працювати активніше для того, щоб пов'язувати Крим з Україною не лише трубами, якими йде газ, проводами, які передають електроенергію, або каналами, які дають Криму воду. Потрібно було створювати більш щільну мережу людських зв'язків», – вважає історик.
Він переконаний, що відмова від Криму – рівнозначна державній зраді. «Тому що без територіальної цілісності держава ніколи не буде повноцінною», – підкреслив Гайворонський.
Історик зауважив, що аби пояснити Україні, що собою являє Крим і за що Україна збирається боротися, необхідні зусилля різних фахівців. Сам Гайворонський, як фахівець по Кримському ханству, розповів про нерозривний зв'язок України та Кримського ханства.
Часи Золотої Орди
Інтереси Великого князівства Литовського, до якого входили українські князівства, і Криму збіглися при розпаді Золотої Орди. Тоді в Криму почав формуватися власний корінний етнос, а Україна, завдяки Литовському князівству, звільнилася від ординського володарювання.
Литовський князь Вітовт почав створювати «групу підтримки» проти степової імперії Золотої Орди і відправив до Криму свого ставленика – Хаджі Герая, який народився в Ліді (нині – Білорусь). За допомогою литовського князя Хаджі Герай почав свій переможний шлях з Києва до Криму. Саме з Києва разом з представниками кримської знаті Хаджі Герай прибув на півострів і після кількох місяців внутрішньої кримської боротьби зайняв престол. Після цього Орда перестала турбувати польсько-литовські межі, оскільки хан, охороняючи свої власні кордони, охороняв і Польсько-Литовську державу. Завдяки чому удостоївся від польських літописців імені стража українських земель.
Захищаючи свої інтереси, Хаджі Герай в той же час захищав і українські землі. Так що проект зі створення у Криму незалежної держави спрацював – Східній Європі дихати стало легше
«Це досить нетиповий погляд на роль татар в історії України. Захищаючи свої інтереси, Хаджі Герай в той же час захищав і українські землі. Так що проект створення в Криму незалежної держави спрацював – Східній Європі дихати стало легше», – зазначає Олекса Гайворонський.
Однак, занепад Орди приніс позитивні результати не тільки Криму, але й Московському князівству. При цьому Московія була союзником Криму проти золотоординців і була корисніша, ніж Литва і Польща, оскільки межувала з територіями, на яких знаходилася Орда
Після того як Москва і Крим зміцнили свою співпрацю проти золотоординських ханів, кримські стосунки з Литвою і Польщею почали погіршуватися. Велике князівство Литовське і князівство Московське мали територіальну суперечку за північні українські землі. Москва в цій суперечці перемагала, зокрема завдяки тому, що звільнилася від Орди. У 1482 році кримський хан за прямим замовленням Москви навіть спалив Київ.
«Кримське ханство мало загрозливий образ. З'являються уявлення, що відносини українського і кримського народів відрізнялися іманентною непримиренністю. Але справа була не в моральних принципах сусідів, а в дуже чітких законах, які визначаються інтересами півострова», – розповідає про історичні події учений.
Крим сприймали як грізну державу, але він був дуже вразливий
І головним інтересом було збереження Кримом власної державності. «Крим сприймали як грізну державу, але він був дуже вразливий. Під час боротьби із Золотою Ордою бувало так, що вершники повністю розоряли півострів за кілька днів. Крим боявся тих сил, які вирували на материку і в будь-який момент були готові налетіти на нього», – зазначає історик.
У таких умовах, за словами Олекси, кримські хани намагалися утримувати баланс сил на своїх кордонах. І відносини ханів з Україною теж підпорядковувалися цьому правилу. «Існував в XVI столітті такий закон Селіма. Це було правило, яке пояснювало, чому кримський хан в той чи інший рік вибирає то московський, то польський напрямок походів. Справа в тому, що коли хан бачить перемогу Москви над Польщею, то Крим б'є по Москві. Якщо перемагає Польща, хан нападає на Польщу. Падіння ж балансу сил на материку загрожувало самому Криму», – пояснює Гайворонський.
У XVII столітті цей баланс був порушений. У той час хан Іслям III Герай разом з Богданом Хмельницьким мав успішні походи проти Речі Посполитої, а потім же кримський хан різко обірвав союз з українським гетьманом. «Вульгаризована відповідь, чому так сталося – бо хан був зрадником. Але жоден вчинок хана не є беззмістовним. У той час у Польщі були серйозні наміри захопити Крим, тому хан і уклав союз з Хмельницьким. Польща ослабла і, можливо, хану здавалося, що він досяг своєї мети. Але на тлі кризи в Польщі Москва посилила свої сили, і баланс був порушений. Москва приєднала до себе Україну і ставала ще сильнішою. В результаті і Крим, і Польща були нею проковтнуті. Ось що означало падіння балансу сил», – робить висновок історик.
Работоргівля в Криму. Вісім відсотків прибутку
Олекса Гайворонський зазначає, що вилазки і набіги були як з боку Криму на материк, так і з боку козаків на півострів. У ті часи людей ловили і відправляли в рабство. Сьогодні факт работоргівлі в Криму використовується багатьма російськими ідеологами при формуванні образу ханства «як паразитичного держави, в якій економіка базувалася на работоргівлі». Однак Гайворонський спростовує подібні уявлення про Кримське ханство. «У Кефе, нинішній Феодосії, був найбільший ринок работоргівлі в Криму. І ось в Кефе, в податкових реєстрах, відсоток доходів від работоргівлі становив вісім відсотків... Так що говорити про Крим, як про державу, яка жила лише цим – неможливо», – стверджує Гайворонський.
Історик ставить запитання: так чи повинні ми погодитися з переважно російськими ідеологами, які кажуть, що у слов'янських народів завжди була ворожнеча до татар, зокрема, до кримських татар? «Що це не можна пробачити і забути. І що ця ворожнеча закладена в нас генетично, і будь-які спроби навіть не помиритися, а просто зрозуміти один одного – приречені на провал, тому що таке у нас історичне минуле. Невже ці ідеологи праві?», – запитує вчений.
І відповідає на своє питання: «Крим – це місце, з якого приходять люди грабувати, і якщо козаки не ставлять їм заслін, то вони дійсно грабують. Крим, це дійсно місце, куди ведуть до полону тих, кого козаки або поляки не змогли захистити. Однак Крим це і місце, де можна поживитися самому. Козацькі походи на Крим були так само дуже болючими для півострова», – говорить учений.
Але це лише одна сторона взаємин двох народів. Українці мають і торговий досвід походів у Крим. «Наприклад, Чумацький шлях – походи за сіллю. Це і ринки збуту, і пасовища нижнього Дніпра, на яких і кримські, і українські скотарі пасли свою худобу, нехай і були випадки крадіжок», – зазначає історик.
Гайворонський робить висновок, що кримець ніколи не був для українця непереможним демоном, який приходив невідомо звідки, в чому полягає велика різниця з історичним досвідом Росії. «Росія з Кримом не межує, тому вона була не захищена від нього. Тобто Росії впродовж багатьох століть доводилося тільки терпіти кримців і в своєму фольклорі надавати їм риси демонів, з якими неможливо боротися, як неможливо було боротися з Кримом, до якого неможливо було дотягнутися», – пояснює учений.
Примарність ненависті українців щодо кримців Гайворонський довів і тим фактом, що найбільше від кримської військової активності постраждали Галичина і Поділля. «А чи багато ми зараз бачимо тут ненависті до кримців, нібито закладеної генетично? Це найбільш доброзичливий регіон України для кримських татар», – вважає історик.
На завершення Гайворонський розповів про те, коли ж починається спільна історія Криму й України. «Вона починається далеко не в 1954 році. На півдні Миколаївської області є стародавній античний поліс Ольвія. Так ось Херсонес був заснований вихідцями з Ольвії. І це всього лише один приклад з античності», – підкреслив історик.
Лекція «Кримське ханство і Україна: спільність долі» була вже четвертою у серії львівських лекцій на тему «Хто такі кримські татари?» Організатори лекцій – громадська ініціатива «Крим SOS» та офіс Ради Європи в Україні.
